Документи взято з хрестоматії з історії України для студентів вузів
Укладачі: Б.І.Білик, Л.В.Дячук, Я.С Калакура, С.М.Клапчук, А.П.Конашевич, В.С.Крижанівський, В.Є.Кругляков, В.Я.Мельник, В.Ф.Остафійчук, В.В.Пилипенко, Д.Ф.Розовик, Н.В.Терес, В.І.Червінський, М.М.Ющенко.
К.: ІСДО, 1993. - 376 с.
УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ (1900-1920 рр.)
1. Із програми Української національної партії (не пізніше серпня 1899 р.)
2. Із програми Національно-демократичного (народного) сторонництва (16 грудня 1899р.)
3. Із програми Революційної української партії - "Самостійна Україна" (1900 р.)
4. Із проекту основного закону "Самостійної України" Спілки народу Українського (вересень 1905 р.)
5. Витяг з платформи Української радикальної партії (1905 р.)
6. Витяг з програми Української демократично-радикальної партії (1905 р.)
7. Витяг з програми Української соціал-демократичної робітничої партії (грудень 1905р.)
8. Витяг з програми Української народної партії (1906 р.)
9. З відозви "Організаційного комітету львівських русинів" (25 серпня 1907 р.)
10. Платформа Союзу визволення України (серпень 1914 р.)
11. З відозви Загальної Української Ради до народів світу (15 вересня 1916р.)
12. Відозва Петроградського Тимчасового Українського революційного комітету до українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів у Петрограді (2 березня 1917 р.)
13. З відозви Ради товариства українських поступовців до українського громадянства (8 березня 1917р.)
14. Відозва Української Центральної Ради до українського народу (9 березня 1917 р.)....
15. Резолюції Установчого З'ЇЗДУ Української партії соціалістів-революціонерів (4-5 квіт-ня 1917 р.)
16. Із повідомлення "Вістей" про Український національний з'їзд (6-8 квітня 1917р.)
17. І Універсал Центральної Ради (червень 1917 р.)
18. Із Статуту Генерального Секретаріату (16 липня 1917 р.)
19. Інструкція Тимчасового уряду для Генерального Секретаріату України (4 серпня 1917р.)
20. Третій Універсал Української Центральної Ради (7 листопада 1917 р.)
21. Із ультиматуму Ради Народних Комісарів Центральній Раді (3 грудня 1917 р.)
22. Нота Генерального Секретаріату Раді Народних Комісарів (4 грудня 1917 р.)
23. Із резолюцій З'ЇЗДУ Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів України (4-6грудня 1917р.)
24. З відозви Генерального Секретаріату до громадян України (2 січня 1918 р.)
25. Закон Центральної Ради про персонально-національну автономію (січень 1918р.)...
26. Із IV Універсалу Української Центральної Ради (січень 1918 р.)
27. Із мирного договору між Українською Народною Республікою і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною (9 лютого 1918 р.)
28. Декларація Центрального Виконавчого КОМІТЕТУ Рад України (7 березня 1918 р.)
29. З відозви Української Центральної Ради (11 березня 1918р.)
30. Грамота Павла Скоропадського (29 квітня 1918 р.)
31. Із законів про тимчасовий державний устрій України (29 квітня 1918 р.)
32. Із резолюції І з'їзду КП(б)У (липень 1918р.)
33. Відозва Української Національної Ради (1 листопада 1918р.)
34. Грамота гетьмана П. Скоропадського про федерацію України з Росією (14 листопада 1918р.)
35. Відозва Директорії Української Народної Республіки (15 листопада 1918р.).
36. Телеграма гетьмана Скоропадського про зречення від влади (14 грудня 1918р.).
37. Із Декларації Директорії УНР (26 грудня 1918р.)
38. Універсал Директорії Української Народної республіки (22 січня 1919р.)
39. Із Універсалу Трудового Конгресу до Українського народу (28 січня 1919 р.)
40. З відозви Ради Народних Міністрів УНР до держав Антанти та держав всього сві-ту (8 жовтня 1919 р.)
41. Із політичної конвенції між Польщею і Україною (21 квітня 1920 р.)
42. Із Декларації Уряду Української Народної Республіки (2 червня 1920 р.)
43. Союзний договір між Росією і Україною (28 грудня 1920 р.)
1.ІЗ ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАРТІЇ
Не пізніше серпня 1899 р.
Маючи посвідчені історією, певні права національні та політично-суспільні, Україна цілком стратила ті права, коли сполучилася на умовах “рівного з рівним і вільного з вільним”, з Московщиною.
З того виходить для всіх синів України святий обов'язок — обороняти і здобувати тії права для своєї занедбаної вітчизни.
Із всіх прав, якими визначається кожний народ, найлегше і безповоротно втрачаються права його суто національні. Нарід, денаціоналізований на кшталт другої народності, дуже рідко підіймає свій національний прапор.
Тим ми, як діти України, як сини свого народу, ісьмо націоналами і перед усіма дбаємо про те, щоб дати своєму народові волю національну. Скоро Україна добуде сю волю, зміст національного прапору сам собою перемінить, бо людскість поступає і довічні ідеали чергуються.
Народ, що не має письменства на рідній мові, не становить і нації. Тим убачмо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Україні: в родини, в усяких справах — як приватних так і загально суспільних, у громаді, у літературі і навіть з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так, кожен з нас, свідомих Українців, має промовляти в родині, в товаристві взагалі, скрізь, де його зрозуміють по вкраїнському. Виховуючи своїх дітей, кожен свідомий українець повинен вживати української мови, як мови вимждової, з початку вчення, і як дитина піде до офіціяльної школи, вчити її української мови, історії, літератури дома окремо, щоб діти наші були вже стихійними українцями.
Вбачаючи, що кожен нарід може освічуватися і з поважнім користно для себе розвиватись — на національному грунті, і що в нас віднято змогу і право на такому грунті розвиватися, ми дбаємо про те, щоб піднести й розворушити на Вкраїні національного духа, відживити і виробити серед інтелігенції й народу національного почування Українські на підставі їх бачення рідної школи з власною викладовою мовою. Тим кожен українець в справі популяризування української ідеї фактами щоденного життя свого, своїми відносинами і усякими іншими способами повинен завсігда відріжняти свою націю від інших і підносити національне питання і права вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо: в освітньому товаристві, в народі, у відносинах з урядом, в літературі не тільки московській та польській, а й по західно-європейських літературах.
З сього частного становища України витікають і її політично-суспільні ідеали. Ми бажаємо такі відміни всьогочасних обставин, щоб при ній був можливий вільний розвій і цілковите вдоволення усім політичним, соціальним, просвітним і моральним потребам Українського народу.
Досягаючи сього, мусимо працювати і в дусі такого ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації підвладній, а українська нація в ряду з усякого другого користується однаково рівним правом. Через се ми маємо бути цілковитими прихильниками федеративного ладу в тих державах, з якими з'єднана українська земля. Таким чином ми мусимо відстоювати політичну свободу всіх націй в Росії, яко засоб до української нації в сім'ю націй культурних.
В справах соціально-економічних, працюватимемо в дусі такого ладу, в якому немає місця ні панові, ні мужикові, а є місце ціловкраїнській національній родині, що складається з рівних про між себе правом, що маємо однаково забезпечених національно-свідомих братів-працівників. Але влягаючи на те, що страна наша єсть власне страна мужицька, що той клас людності, який зветься народом, становить саму людність, що се доводиться і історією, і статистикою, і просто одним взглядом на карту нашої вітчизни, де значна меншість городів зовсім тратиться в великій силі сіл, — ми повинні дбати переважно про долю сеї занедбаної більшості і через те повинні бути у справах соціальних перш за все демократами.
Головні точки політично-соціальної програми нашої можна зазначити так:
а) Конституційний устрій держави, з якою федеративне поєднається Україна, заснований на загальній подачі голосів.
б) Свобода особистого сумління, свобода релігій.
в) Свобода слова, друку, освіти.
а) Скасування кари на тіло.
г) Свобода асоціацій, товариств.
д) Внутрішня самовлада, яко основа до соціальної справедливості. В справі релігійній, яко в справі особистого сумління, мусить панувати серед нас абсолютна толеранція; в справах відносин до інших націй мусимо бути оскільки толерантні, оскільки наші сусіди й колоністи на нашій землі будуть толерантні до нас. Працюючи у сьому напрямку, ми єднаємося з усякими іншими пригніченими націями в Росії, щоб гуртом боронитися проти асиміляційних заходів і гуртом добувати волю. Єднаємося і з поступовими російськими гуртками, не ворожими українству, але ж ніколи не мішаючимися проміж них: неодмінно скрізь і завсігди мусимо ставати яко гурт виключно український.
Архіви України. – 1992. – №56. – С.88-90.
2. ІЗ ПРОГРАМИ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОГО (НАРОДНОГО) СТОРОННИЦТВА
16 грудня 1899 р.*
Ми, галицькі Русини, часть українсько-руського народу, що мав колись самостійність державну, відтак боровся віками за свої державно-політичні права, а ніколи не зрік ся і не зрікає ся прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є дійти до того, щоби цілий українсько-руський нарід здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з'єднався з часом в одноцільний національний організм, в якім би загал народу на свою загальну користь орудував всіми своїми справами: культурними, економічними і політичними.
Змагаючи до тої наконечної мети, а зважаючи на нашу приналежність до австрійської держави, ставимо собі для нашої народної роботи отсю програму: в межах Австрії, в справах політичних змагаємо до того, щоби в австрійській державі територія, заселена Русинами, становила одну окрему провінцію з як найширшою автономією в законодавстві і адміністрації; тим самим змагаємо до знесення дотеперішних краєвих статутів для Галичини і Буковини, по поділу Галичини на дві части: руську і польську і так само до поділу Буковини на часть руську і волоську, та до утворення з руських частей Галичини і Буковини одної національної провінції з окремою адміністрацією і окремим національним сеймом .
Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдности з російськими Українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільности; будемо серед російських Українців піддержувати такі змагання, котрі ведуть до перетворення російської держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно-федералістичну, оперту на автономії народностей.
Та що до угорської Руси: будемо змагати, щоби серед угорських Русинів викликати подібний рух національний, який є між галицькими і буковинськими Русинами, щоби загріти їх до уживання і плекання рідної мови, до борби проти винародовлювання, та до культурної, економічної і політичної діяльности в користь угорсько-руського народу, та в тій ціли будемо навязувати з угорськими Русинами тіснійші взаємини і будемо старатися зблизити їх до себе.
*Дата опублікування.
Українська суспільно-політична думка
в 20 столітті: Документи і матеріали:
В 3 т.— [Б. М.], 1983. —Т. І. — С. 57—58.
3. ІЗ ПРОГРАМИ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ—“САМОСТІЙНА УКРАЇНА”
1900р.*
Наші суперечники кажуть, що логіка подій, напрям і течія життя з непереможною силою пруть до повного вимирання, до повного винародовлення нашої нациї.
Над нами висить чорний стяг, а на йому написано:
“Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації?”
Се не є самі слова: зміст їм відповідає. Коли ж в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республики позбулися усіх елементарних прав людини. Колишній український республиканець має меньш прав, ніж нинішній найостатніший московський наймит. Правительство чужинців роспоряжається на терріториї колишньої української республики наче в завойованій сьвіжо країні! висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає останій гірш бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються. Непокірливі тубольці погорджуються невимовне, а небезпечні з них засилаються на Сибір. Законами росийської імпериї зневажається право свободи совісти, погорджується право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканість тіла. Колишній протектор української Республики перемінився чи ні на правного тирана, якому належиться необмежоване право над життєм і смертю кожного з Українців. Царський закон з 17 мая 1876 року наложив заборону на саму мову спадкоємців Переяславської конституциї і вона вигнана з школи й суду, церкви й адміністрації. Потомство Павлюка, Косигнського. Хмельницького й Мазепи вже збавлене права мати свою літературу, свою пресу: йому загадано навіть у сфері духовній працювати на свого пана. Таким чином українська нация платить “данину” не тільки материальними добрами, але навіть псіхіку та інтелект її експльоатують на користь чужинців. І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробив ся чужиньцем і не вміє української мови. Просьвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні! через 247 років по Переяславській констітуциї “вільний і рівний” Українець відіграє ще гіршу ролю ніж колишній їлот, бо в їлота не вимагали принаймні інтелектуальної “данини”, бо від їлота не вимагали любови й прихильності до своїх гнобителів, бо їлот розумів свій гніт. Українець же тільки: відчуває його. Така то є логіка подій і такі її наслідки. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися ув одну сімю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що в шерть наповнили народню душу і — хай навпаки логіці подій ми виписали на свому прапорі: “ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ”.
Чи не захоплюємось ми?!
Чи не єсть сей ідеал наш однією з тих пишних, сьвятих ілюзий, якими живе людськість, на які сподівається, та які розпливаються зараз, скоро схочеш їх здійснити?
Може наша пристрасна любов до Вкраїни підказала нам думку безглуздну, безпідставну?
І чи можемо ми надіятись на симпатії широкого суспільства українського?
І, головне, чи здійснення сього бажання буде корисне для нашої нациї?
Здебільшого, яко головний аргумент проти нашого права на національне істнуваннє, проти нашого права на самостійність державну — виставлять те, що ми не маємо історичної традиції, не маємо минулого. На сьому аргументі не спинятимемось через те, що помилковість його вже доведена нами попереду, теж і через те, що відсутність державно-історичної минувшини не може мати ніякого значіння для дужої, бадьорої нациї, що відчула свою силу і хоче скористуватись своїм “правом сильного”. Для нас далеко важніший другий — се закид, що нация наша безсильна, некультурна й інертна. Хиба може, кажуть нам, темна, нез'організована, розбита маса, неодушевлена ніякою ідеєю — творить історию при сучасних обставинах життя? Хиба тая маса відчуває національний або політичний гніт? Горстка божевільних може тільки сьмішити, але не викликати сімпатий навіть поміж інтелігенциєю, бо ціла українська інтелігенция охочо без протесту йде шляхом винародовлення, а за нею й культурнійші одиниці з народу. Тай врешті, хиба українська національність не є тільки ріжноманітностию росийської? Коли-б навіть було доведено, що ми тільки ріжноманітність росийської нациї, то й тоді нелюдські відносини Росиян до нас осьвячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, оборонюючись від насилля. Кров, коли вона пролита братньою рукою, ще дужче благає про помсту, бо то брата кров! Нехай вчені розшукують, хто був кому родичем, — ображене чуттє нациї і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв'язки з росийською нациєю! Через те ми можемо обсуджувати тільки засоби і способи боротьби.
І так ми некультурні. Се безперечно правда: наша нация некультурна. Власне, культурність її єсть історічна, бо вона замерла на тім ступіню, на якім вона була ще у XVII ст. Се правда, що нація наша в загальній культурности з часу конституциї 1654 року поступила дуже мало наперед, а з багатьох поглядів вона мусіла вернутись до нижчих форм життя, як політичного, як і социяльного. Усі ті релігійно-культурні рухи, що були наслідком високої осьвічености й хвилювали наше суспільство у XVII віці, обіцяли статись джерелом не тільки свободи совісти, але й свободи політичної. Усі ті рухи були задавлені силоміць, були знівечені навіть елементарні політичні права, як право особистої свободи (паньщина), і нация кинена у безодню темряви. Тоді була вбита стародавня культурність української нациї, культурність так інтензівна, що кількома своїми промінями вона могла покликати до життя і могутности нацию нинішніх наших господарів.
Еге! Нині наші маси некультурні, але в самім факті нашої некультурности знаходимо ми найліпший, наймогутніший, найінтензівнійший аргумент і підставу до того, щоб політичне визволеннє нашої нациї поставити своїм ідеалом! Бо хиба можливий для нашої нациї поступ і осьвіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява єсть спосіб держати нашу нацию у неволі!? Доки ми не здобудемо собі політичних і державних прав, доти ми не мати мем змоги уладнати стан річий у себе дома до нашої уподоби, бо інтерес наших господарів єсть цілком супротилежний нашим інтересам, бо розплющеннє очей у рабів єсть небезпечне для панів. Сю останню задачу мусить узяти на себе національна інтелігенция. Се її право і її обов'язок
Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенция стає до боротьби за свій нарід, до боротьби крівавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов'язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: “ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД КАРПАТІВ АЖ ПО КАВКАЗ”. Вона віддає себе на служеннє сьому великому ідеалови і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенция не покладе оружія, доти усі покоління Українців йтимуть на війну. Війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна уважається также відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного істновання. Нехай наша істория сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні подурені, ми все ж істнуємо і хочемо далі істнувати. І не тільки істнувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяне, як члени вільної нациї. Нас багато — цілих 30 мілліонів. Нам належиться будуччина, бо зовсім не можливо, щоб 1/30 частина усієї людности, ціла велика нация могла зникнути, могла бути задушеною, коли вона спроможна воювати з цілим сьвітом! Ми істнуєм, ми відчуваєм своє істнуваннє і своє індівідуальне національне “я”. Наша нация у своєму історічному часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цьвіт української нациї по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ”. Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас і Берестечки і Полтава. Ми відродили ся з грунту наскрізь напоєного кровю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матірок стародавню любов нашої нациї до вітчизни і її свободи і ненависть до насилля над нами. Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нацию, що лама свої кайдани, прокинувшись до життя. Наша нация ступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення великого ідеалу. Але ми мусимо памятати, що ми тільки передтечі того великого, що йде за нами, ми тільки оповіщуємо його силу, ми тільки його післанці. Сей великий — увесь нарід український.
Але як партия бойова, партия, що виросла на грунті істориї і єсть партиєю практичної діяльности, ми зобов'язані вказати ту найблизшу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета — повернення нам прав, визначених Переяславською конституциєю 1654 року з розширеннєм її впливу на цілу територію українського народу в Росиї. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нация довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська констітуция.
Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остання боротьба, що потім вже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизив ся і ми не попустимо, щоб проміння свободи усіх наций заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб'ємо їх до схід сонця свободи! Ми в останнє виходимо на історічну арену, і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше бути євнухами, не хочемо довше зносити панованнє чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любовию до України! Сини Вкраїни! Ми, як той Антей, доторкаючись до землі, наберемось усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Вкраїні і кожен, в кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!
Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишить ся на нашій території, ми не маємо права покласти оружія. І памятаймо, що слава і побіда — се доля борців за народню справу. Вперед! І нехай кожен з нас памятає, що коли він бореться за нарід, то мусить дбати за ввесь нарід, щоб цілий нарід не загинув через його необачність.
Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!
*Дата опублікування.
Самостійна Україна: Зб. програм українських
політичних партій початку XX століття. — Т.,
1991. —С. 13—19.
4. ІЗ ПРОЕКТУ ОСНОВНОГО ЗАКОНУ “САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ” СПІЛКИ НАРОДУ УКРАЇНСЬКОГО*
Вересень 1905 р.**
Територія України
4. Територія України належить ся на праві власности всьому народови українському, се-б-то Всеукраїнській Спілці, а не тій або іншій громаді чи землі.
5. Националізація землі має бути переведена на підставі правил: від власників українців земля викупляється, від чужинців відбирається без відшкодовання.
6. Ніяка частина национальної землі не може нікому належатись на праві приватної власности за виключеннєм грунтів (під селитьбами та будівлями).
7. Земля, зайнята під селитьби (будівлі) як по селах, хуторах, так і по містах, не инакше може бути обернена на национальну власність, як через окремий закон.
8. Чужинці не можуть ані мати права приватної власности на землю під селитьбами, ані користуватись национальною власністю.
9. Способи користування национальною землею установляються громадами на підставі законів земських.
Українці та їх права
10. Українське громадянство може бути придбане, удержане й згублене на підставі закону громадянського (цівільного). Отсей же основний закон доторкаєть ся тільки суспільно-громадських прав і каже, при яких умовах, мавши українське громадянство, можна користуватись тими правами.
11. Натуралізация може відбутись через приняттє чужинця якоюсь громадою законодатним шляхом. Тільки така натуралізация надає чужинцеви всі права українця.
12. На Вкраїні нема й не може бути поділу на касти.
13. Всі українці, як чоловіцтво, так і жіноцтво, рівноправні і тільки вони можуть бути допущені до виконування офіцияльних обов'язків на Вкраїні.
14. Особиста свобода людини єсть забезпечена. Ніхто не може бути переслідуваний інакше як на підставі закону і в формі ним установленій.
Поза гарячим вчинком ніхто не може бути затриманий без судової мотивованої постанови. Постанова має бути оголошена при затриманню або не пізніше 24 годин опісля.
15. Ніхто не може бути арештований в своїй господі від 8 години увечері до 8 години ранку.
16. Ніхто не може бути укараний інакше як на підставі закону і після судової постанови.
17. Селитьба (господа) єсть недоторкана. Заборонено всякому, хто-б він не був, увійти до чужої господи проти волі господаря.
Виключення можуть бути лише на підставі закону, в передбаченій законом формі і то тільки від 8 години ранку до 8 години увечері.
18. Свобода віри і її публичного виявлення, як і свобода оголошувати свої думки й пересвідчення всяким способом суть забезпечені.
19. Ніхто не може бути присилуваний до якихось церемоній, або актів релігійних; або до пошановання днів відпочинку.
20. Релігія єсть річ приватна і справа совісти, через те ніяка власть не може ані підтримувати релігію, ані перешкоджати їй, ані втручатися в релігійні справи.
21. Шлюб єсть річ цілком приватна. Ніяка релігія і ніяка власть не може втручатись в шлюбні відносини. Розвід, як і шлюб, залежать від доброї волі заінтересованих осіб і утворюють ся через просте оголошеннє події.
22. Наука і навчаннє суть вільні для кожного. Усяке втручання або передбіжні заходи заборонені.
Громадське навчання, яке даєть ся на кошт суспільний, мусить бути управильнене на підставі закона.
23. Печатне слово є свобідне. Цензура ніколи не може бути заведена.
Ніхто не може вимагати від письменників, видавців або печатників якихось грошевих забезпечень.
*Проект підготовлений групою членів Української Народної Партії.
**Дата опублікування.
Слюсаренко А. Г., Томенко М. В.
Історія української конституції. — К.,
1993.— С. 60—62.
5. ВИТЯГ 3 ПЛАТФОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ
1905р.
Сьогочасне становище українського народу таке тяжке, як досі ще не бувало ніколи.
Сила безземельних або малоземельних хліборобів ледве животіє; робітники фабричні й заводські, підпадаючи під усю вагу капиталистичного способу продукції, не мають ні одної з тих полегкостей, які існують за такого ж ладу на заході Європи; політичних прав ніхто не має ніяких, і поліцейсько-жандармське розбишацтво чинить волю, як і чинило; освіті не поліцейсько-попівській нема змоги доступитися до людей опріче як нишком, шляхом нелегальним, — через те маси стоять у такій темряві, яка не дає їм змоги визволитися з їх тяжкого становища; використовуючи сю темряву, уряд російський нацьковує темні маси на інтелігенцію, щоб винищити крівавим робом тих людей, які могли б вивести ці маси з їх тяжкого становища, і серед цієї вакханалії, рознузданих темних сил слово “закон” стало порожнім словом більше, ніж коли попереду.
Таке життя нашому народові в Росії; коли з погляду політичного й культурного частці сього народу в Австро-Угорщині трохи ліпше, то з погляду економічного може ще гірше, ніж у безправній московській державі.
Не ліпше становище і яко нації: нас поділено між трьома державами, наше національне ім'я яко народу й краю офіціяльно не існує; маленьку волю наша мова має тільки в Галичині та на Буковині, в Угорщині жменька нашого народу ледві дише; в Росії нашу мову скрізь заборонено, нас силкуються денаціоналізувати з найбезсоромнішою жорстокістю, і ми не маємо тут ні одної національної інституції.
Таке становище рідного народу й краю кладе на кожного сьвідомого й чесного чоловіка повинність стати в обороні прав на людське життя робочих мас і нашої нації. Першою потребою буде тут освідомити маси — і робочі, і так званих освічених класів, щоб вони зрозуміли становище і забажали боротися, щоб перемінити його; друге — потреба організувати ся за для сієї боротьби, щоб зробити її сістематичною та інтенсівною. Які форми візьме ця боротьба — це залежатиме від того, як поводитиметься з нами далі сьогочасній уряд; наша ж повинність — довести кожного до того, щоб він, у спілці з иншими, був готовий оборонити і оборонив своє право всіма залежними від його способами.
Що до ладу на території України, то всіма справами має тут порядкувати Українська Виборна Народня Рада. Вона складається з послів, оплачуваних з краєвих коштів і вибраних на підставі: а) загального, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням: б) пропорціональности виборів. Право вибірати і бути вибраним належати має кожному громадянинові 21 року без ріжниці полу. Стоїмо за законодатний період не довший як три роки, за народне законодавство (референдум та ініціатива) і за те, щоб вибори і голосування відбувалися в зазначені в законі празникові дні.
Народня Рада сама виробляє краєву констітуцію, яку не може ні відміняти, ні касувати загально-державний парламент. Краєва констітуція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і городським і тим округам, у які громади могли б об'єднатися. Кожна така округа має свій окружний сейм, з правом самоврядування в межах округи.
Краєва Народня Рада, окружні сейми й громади приручають виконувати свої постанови вибраним людям, відповідальним перед тими зборами, які їх вибирали. Ця виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люде; вони відповідальні також перед судом, до якого може їх позвати кожен, минаючи їх зверхність.
Мова в урядових, освітних та инших інституціях уживається вкраїнська. Людності иншої національности на вкраїнській землі забезпечується право вживати рідну мову в інституціях, до тієї людности належних.
Ніяка віра чи церква не може бути краєвою. Всі церковні інституції оплачують та їми порядкують ті, за для кого вони істніють, ніякі краєві чи загально державні уряди не мають права ані запомагати їм, ані встрявати до їх справ.
Освіта початкова має бути обов'язковою — безплатною і світською для всіх дітей. Підручники й їжа в школі усім дітям даються дурно. В середніх та вищих школах дітям, що мають видатний хист до науки, безплатна освіта і, коли треба, то й способи до життя з краєвих або громадських коштів. Освіта нижча, середня та вища належать до краєвих справ, якими порядкують Народня Рада, окружні сейми й громади, але за згодою автономних одиниць можуть бути визначені загальні норми для державних екзаменів, які відбувають ся в краєвих інституціях і краєвою мовою, але дають права на всю державу.
Платформа Української Радикальної Партії. — Л., 1905.
6. ВИТЯГ 3 ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕМОКРАТИЧНО-РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ
1905р.
1. ЗАГАЛЬНО-ДЕРЖАВНІ ПОЛІТИЧНІ СПРАВИ
1. Новий лад мусить забезпечувати загальнознані вже людські права і найперше — волю від кари на тілі, від кари на смерть та від кари вічною тюрмою — кари, що часом буває гірша за смертну; потім — незайманість особи, оселі й листування без судового декрету. Опріч того, кожна людина мусить мати волю:
а) оселятися і жити скрізь, добирати собі яке схоче діло й порядкувати своїм добром як схоче, без ніякого окремого дозволу;
б) вживати рідної мови в приватному й громадському житті;
в) говорити, писати й друкувати що хоче, відповідаючи тільки перед судом, коли зламала закон;
г) належати до якої хто хоче віри, або й ні до якої;
д) збиратися на збори, гуртуватися в спілки й товариства, страйкувати. Громадянські права й повинності мусять бути рівні для всіх, всі привілеї класів, станів, полу, віри, нації мусять бути скасовані.
2. Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах в межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має право, рівне з правом кожної иншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.
3. Зразком, що об'єднуватиме ці автономні одиниці, є парламент, який складається з послів, оплачуваних з державних коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональної сістеми виборів, яка б давала заступництво і меншості. Право вибірати й бути вибраним має кожен громадянин 21 року без ріжниці полу, віри і національности.
4. Державний парламент пильнує, щоб згадані права громадянина і нації були забезпечені скрізь по державі. Опріч того до парламенту належать тільки оці загально-державні справи: а) зносини з иншими державами; б) фінанси за для загально-державних справ; в) позадержавна торгівля і мито; г) загально-державна армія та справа війни і миру.
Увага до п. г) Армія має бути реорганізована: служба відбувається в межах рідної країни; час служби має поступово зменшатися, щоб таким робом перейти від регулярної армії до міліції, а межинародні суперечки залагоджувати полюбовним судом.
II. ЛАД НА УКРАЇНІ
5. Усіма справами на території України має порядкувати Українська Виборна Народна Рада (Сойм). Вона складається з послів, оплачуваних з краєвих коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональности виборів. Право вибірати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без ріжниці полу, віри і національности. Законодатний період мусить бути не довший як три роки; законодавство народне (референдум та ініціатива). Вибори і голосування мають одбуватися в показані в законі празникові дні.
6. Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відміняти, ні скасувати загально-державний парламент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам.
7. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парламенту. Вона, яко хазяїн краю, порядкує всіми землями й водами Української території.
8. Краєва конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і городським і тим округам, у які громади могли б об'єднатися. Кожна така округа має свою окружну раду, з правом самоврядування в межах округи.
9. Краєва Народна Рада (Сойм), окружні ради і громади приручають виконувати свої постанови вибраним людям, одвічальним перед тими зборами, які їх вибрали.
10. Ця виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люде.
11. Урядові люде одвічальні перед судом, до якого може їх позвати кожен, минаючи їх зверхність.
12. Поліцією порядкують органи місцевого самоврядування.
13. Рівний для всіх, прилюдний, виборний суд з широкою компетенцією суда присяжних. Інститут умовного засудження. Всі безвинно обвинувачені чи засуджені мають право на відшкодування.
14. Мова в урядових, освітніх та инших інституціях уживається українська. Инші народности, що живуть на території України, мають рівне з українцями право задовольняти свої національні, культурні й економічні потреби.
15. Ніяка віра чи церква не може бути краєвою. Всі церковні інституції оплачують та ними порядкують ті, за для кого вони істнують. Виборне духовенство, як це й було в українського народу в старовину.
16. Освіта початкова має бути обов'язковою, безплатною і світською для всіх дітей. В середніх та вищих школах дітям, що мають видатний хист до науки, безплатна освіта і, коли треба, то й засоби до науки, життя з краєвих або громадських коштів. Автономія вищої школи. Шкільні програми такі, щоб з нижчої школи до середньої, а з середньої до вищої можна було перейти без спеціяльного екзамену. Справи просвітні мусять так упорядковуватися, щоб нарешті вся просвіта од нижчої до вищої зробилася всім доступною і безплатною. Кожна народність має право заводити школи з своєю мовою.
Програма Української Радикально-Демократичної Партії. — К.., 1917.
7. ВИТЯГ 3 ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РОБІТНИЧОЇ ПАРТІЇ
Грудень 1905р.*
Українська с.-д. партія перш за все і головним чином вимагає:
1) демократичної республіки — в якій найвища державна влада у всіх міжнародних і тих внутрішніх ділах, що стосуються всієї Російської держави, належить виключно одному виборному законодавчому зібранню народних представників;
2) автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України;
3) загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням для кожного громадянина старше 20 років; права кожного виборця бути обраним у всяку представницьку інституцію; пропорціонального представництва; плати (удержання) депутатам дворічного парламенту;
4) народного законодавства;
5) виборності і відповідальності чиновників, права для кожного громадянина притягти до суду всякого чиновника за його незаконні вчинки по службі, звичайним судовим порядком, минувши безпосереднє начальство чиновника;
6) права кожної нації на культурне і політичне самоопреділення;
7) широкого самоврядування (автономії) місцевого і крайового для всього населення держави:
8) необмеженої свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків (забастовок);
9) недоторканності особи, житла і листування;
10) права вільного переїзду, знищення паспортів, повної волі промисловості і розпорядження своєю власністю;
11) знищення усяких привілеїв класів, верств (сословій), походження, статі, релігії й нації; ,
12) рівноправності всіх мов у школах, судах, у крайових, громадських і державних інституціях;
13) проголошення релігії ділом кожного громадянина;
14) виборності і незалежності суддів; суду присяжних, знищення всіх виключних і спеціальних суддів, безплатного судопроізводства та юридичної допомоги; знищення смертної кари, досмертного ув'язнення (замкнення в тюрму) і умовного осуду; матеріального забезпечення усім безвинно обвинуваченим, засудженим і арештованим;
15) заміни постійного війська народною міліцією; вирішувати питання про війну і мир має право тільки народне представництво, а міжнародні конфлікти (сутички) — третейський суд;
16) безплатного обов'язкового світського, загального і професійного навчання для всіх дітей до 16 років; їжі, одежі і підручників — безплатно для всіх бідних; передачі всієї народної освіти на Україні Українському сеймові; відповідного числа шкіл для кожної нації;
17) знищення непрямих (косвених) податків; заведення прогресивного податку на доходи і спадщину.
7. Резолюція про автономію України. Беручи до уваги:
1) що процес економічної централізації є тільки один бік економічного розвитку, а другий бік є економічна децентралізація, котра веде за собою політичну децентралізацію;
2) що політичні реформи прилагоджуються до індивідуальних, економічних, побутових і культурних особливостей кожної нації;
3) що демократизація державного ладу потребує децентралізації законодавства, адміністрації і суду;
4) що в інтересах знищення, наскільки це можливо в капіталістичному громадянстві, національного гніту, потрібно передати всі питання, в яких виявляються національні пригноблення до рук зібрання представників національно-територіальної одиниці, другий черговий з'їзд У.С.-Д.Р.П. для розвитку класової боротьби і продуктивних сил України приймає в свою програму домагання автономії України із законодавчим сеймом в ділах того населення, що живе на території України.
Примітка. Україну з'їзд визнає тільки в етнографічних межах.
*Дата прийняття програми на другому з їзді УСДРП.
Багатопартійна українська держава
на початку XX ст.: Програмні документи
перших українських політичних партій.
—К., 1992. — С. 9—10, 12.
8. ВИТЯГ 3 ПРОГРАМИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ
1906 р.*
Українська Народня Партія єсть партія робітницької маси українського народу; єсть партія Українського міського і сільського пролетаріата.
Усіх Українців, хто виробляє, продукує, хто жиє з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і заводів, сільських і міських, робітників, ремісників, робітників транспорта і торгівлі, робітників інтелігентних фахів, хліборобів, наймитів і тих, хто робить на власному грунті, але без наймової праці, усіх їх має об'єднати Українська Народня Партія для боротьби з пануючими, гноблючими і визискуючими.
Українська Народня Партія визнає соціалістичний ідеал яко єдиний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск, безправ'є, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі нерівности і панованні.
Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу, фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям робітникам, а земля (рилля) — Українцям-хліборобам.
1. Головні завдання Української Народньої Партії — просвітити, освідомити Українців-робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних і класових інтересів.
2. Зорганізувати освічений і свідомий своїх інтересів український пролетаріат у Всеукраїнський союз Українців-робітників.
3. Зорганізувати так само Українців-хліборобів у Всеукраїнський союз хліборобів-Українців.
Необорна спільна сила з'єднаних українців-робітників і селян учинить захват політичної власти на Україні, знищить визиск, насиллє, нерівність і утворить непідлеглу Україну — Республіку вільних працюючих людей.
Аби осягнути свої завдання. Українська Народна Партія лічить необхідним і доконечним: Українці-робітники мають свої організації економічного і політичного характеру, мають свої каси і свою програму діяльности. Так само і хлібороби.
Українським робітникам, членам великого 30 міліонного народу, цілком не до речи виступати без своєї власної фізіономії, в російських робітницьких організаціях і служить покірною масою для виконання приказів московських чи петербургських робітницьких організацій. Так само не до речи складати партію, яка б була хвостом, причепою россійських** робітницьких партій.
Українські робітники складають свою незалежну робітницьку партію, яка в своїй діяльності не підлягає ніяким обмеженням і контролю, бо знають, що тілько свої власні організації, своя власна робітницька партія, можуть оборонити інтереси українського пролетаріата; що тілко свої власні організації
дадуть українському пролетаріату політичну і економічну силу, яка забезпечить його від утисків і визиску.
Свідомому робітнику-Українцю зовсім не секрет той факт, що робітники і селяне-поляки хочуть захватити політичну власть на своїй землі. Москалі на своїй, Літовці на своїй. Свідомий Українець-робітник знає, що ніхто не прийде, аби захватити політичну власть на Україні, — віддати потім її до рук українського пролетаріату. Свідомий Українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату єсть справа самого українського пролетаріату і нікого більше.
ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА— УКРАЇНА РОБОЧИХ ЛЮДЕЙ
Ми визнаємо тілко добровільні федерації народів; се значить добровільні федерації уже свободних народів. Росія, Австрія, Германія і інші, де рядом з пануючими жиють десятки зневолених націй, мусять поперед розпастись; федерації потім коли і зложаться, то зовсім не в межах сучасних держав, а в залежности од інтересів кожної нації. Можуть бути федерації українців і чехів, поляків і руських і т.д.
Треба пам'ятати: аби два, чи більш народів жило в згоді та любови, треба:
1. Аби вони користали рівними правами.
2. Аби один народ другому не тілко не перешкоджав, а помагав досягти
його цілі.
Коли сего нема, — нема ніякої рації народам жити вкупі.
Таких ідеальних спілок зараз нема. Коли спілки і складались, то дужий нарід при нагоді підгортав слабшого.
Приклади: Річ Посполіта-Українсько — Літовсько-Польска Унія, Українсько-московська 1654.
Ясно, що для України Россійской вигодніше сама вузька автономія, як теперішнє безправє, як централізоване управленіє з Петербургу, коли податки з України повертаються на усе, тілко не на українців.
Ідучи до повної незалежності українського народу, до здобуття останнім права повного самопризначення, ми підпіраємо і автономні вимоги українських партій. Але аби автономія була не фіктівною, а дійсною, треба:
Аби автономний український парламент, вибраний вселюдним рівним, прямим і тайним голосованнєм, відав податкову справу, адміністрацію, суд і школу України, господарство края; аби українець відбував службу на Україні.
Така автономія України дасть змогу українському пролетаріяту швидше зрозуміти своє національне і класове становище, швидше просвітитись, зорганізуватись, аби, скинувши ярмо національне — рішучо і безповоротно подужати капітал.
Аби позбутись бюрократичної централізації, яка єсть ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка України будучини, мусить бути спілкою вільних і самоправних українських земель, шо ріжняться умовами життя: такі — Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжє, Кубань, Чорноморіє, Поліссє, Галичина і т. д.
Будуємо і боремося за Самостійну Україну зовсім не для того, аби в їй панували капіталісти, хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що єдине соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріят і взагалі працюючий український люд.
Самостійна Україна буде республікою вільних людей, свободних від гніту і експлуатації, республікою людей свободної праці.
*Дата опублікування.
**Руський, Росіянин, Москаль — це назви мають тож саме значінє. —
Примітка док.
Самостійна Україна. — С. 20—21, 51-53.
9. З ВІДОЗВИ “ОРГАНІЗАЦІЙНОГО КОМІТЕТУ ЛЬВІВСЬКИХ РУСИНІВ”
25 серпня 1907р.
Браття русини!
Приходить час запису дітей до школи!
Кожний русин повинен посилати своїх дітей до руських шкіл!
Скоро хочемо мати стільки руських шкіл в місті, кілько належиться нам після числа руської людності, то мусимо переповнити усі дотепер існуючі руські школи.
Маємо лише одну руську міську школу, а то школу ім. Маркіяна Шашкевича при вул. Скарбківській, ч. 26.
Кожний русин, що не запише своєї дитини до руської школи, робить на шкоду власному народові!
Держім високо народну честь і ідім всі спільно до мети здобуття належних нам прав!
В ЄДНОСТІ СИЛА!
Від організаційного комітету львівських русинів.
(Три підписи) Львів, дня 25 серпня 1907 р.
Історія Львова в документах і матеріалах.
—К., 1986. —С. 166.
10. ПЛАТФОРМА СОЮЗУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
Серпень 1914р.
НАША ПЛАТФОРМА
Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметів війни.
Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставати ся німими свідками теперішних подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.
Об'єктивна історична конечність вимагає, аби між західною Європою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.
В розумінню сеї історичної конечності росийські Українці покликали до життя центральну загально-національну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політичних і соціяльно-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України.
В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійности українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбиттєм Росії у війні.
Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійність України.
Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і релігійними свободами для всіх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою.
На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створеннєм з усіх земель, заселеним українським народом Австрії, осібного автономного краю.
Одночасно зі збудованням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є се основний економічний постулят Союзу визволення України.
Практичною своєю задачею ставить Союз визволення України;
1. Організацію українських суспільних сил для переведення в житє постулятів Союзу.
2. Переведеннє національної громадсько-політичної організації українсько-росийських земель, оскільки вони будуть окуповані у війні з Росією.
3. Приготовленнє скликання українського національного конгресу, який-би зайняв становище про форму правно-державної організації відібраних від Росії внаслідок війни, чи на основі рішення міжнародної конференції українських земель, про внутрішній політичний устрій, аграрну справу і пр.
4. Виступи в обороні інтересів українського народу і його національно-державних змагань перед правительствами воюючих держав і перед міжнародними конференціями.
5. Популяризацію української справи в Європі через видавництво публікацій, кореспонденцій і пр.
Союз визволення України в своїй діяльности стоїть в контакті з австрийськими Українцями.
Вірячи в остаточну побіду австро-угорської і німецької армій в розбиттє Росії, вірять Українці і в те, що на руїнах росийської імперії, сеї тюрми народів, встане Вільна Самостійна Україна
Українська суспільно-політична
думка в 20 столітті. — Т.І.
— С. 216—217.
11. З ВІДОЗВИ ЗАГАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ ДО НАРОДІВ СВІТУ
15 вересня 1916р.
ДО ВСІХ КУЛЬТУРНИХ НАРОДІВ СВІТА!
ПОКЛИК ЗАГАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ
За всяку ціну завзялася російська імперія підбити українські землі Австро-Угорщини: Галичину, Буковину й північно-східну Угорщину та від довшого часу приготовляла ці свої завойовницькі пляни.
В 1911 р. Столипін відкрито заявив, що Росія, починаючи від 17 століття, завсіди боролася з українським рухом і буде з ним дальше боротися, бо він загрожує єдності й неподільності держави. При тому він зазначив, що український рух в Росії має своє джерело в австрійській Галичині. Цей погляд Столипіна потвердив також Сазонов перед війною і кілька разів у часі війни.
Дійсно! Гноблена в Росії українська національна думка й культурна праця мусіли шукати захисту поза межами тієї держави та найшли його в двох австрійських провінціях: Галичині й Буковині, де живе чотири мільйони українського населення й де завдяки конституційним свободам могло розвиватися українське національне життя. В цім життю брали участь і російські українці і дорожили Галичиною, як своїм Пємонтом. Але чим більший поступ робили українці в Австрії, тим явніше виступали наміри російського уряду дістати у свої руки австрійську Україну, щоб і тут здавити українське національне життя.
Вже другий раз у часі цієї війни насувається на українські землі Австро-Угорщини російська інвазія. Другий раз українське населення Галичини, Буковини і північно-східньої Угорщини попадає в огонь національного і релігійного переслідування збоку Росії.
В часі першої інвазії Росія з найбільшою брутальністю змагала до повного здавлення українського життя: заборонено уживати українську мову — мову научання в школах, мову церковної проповіді, мову публічного життя, розговірну, рідну мову населення; замкнено українські школи, товариства й інституції; заборонено пресу й українську літературу; нищено бібліотеки й архіви; арештовано і вивожено на Сибір українських діячів; забирано малих дітей і вивожено масово в глибину російської держави для виховання з них яничарів; греко-католицькі церкви перемінювано на православні; насильно запроваджувано православіє; митрополита гр.-кат. церкви Андрія Шептицького арештовано, вивезено до Росії та віддано під суд.
І тепер в часі другої інвазії всі ті вчинки повторюються! Що гірше! Українське населення масово вивозиться в глибину Росії з наміром, на випадок забору Галичини й Буковини, сколонізувати ці краї родовитими москалями.
1 робиться це в той час, коли Росія та її союзники ведуть війну буцім то під гаслом оборони й визволення поневолених народів! А Росія голосить світові, мов би вона визволяла “під'яремних русских” з-під австро-угорського ярма.
В дійсності в Галичині й на Буковині, ані в північно-східній Угорщині ніяких “русских” (москалів) ніколи не було й нема, а були та є тільки українці. Росія хоче забрати їх під своє панування, щоб поступити з ними так, як поступає з українцями в російській імперії.
А в Росії йде, починаючи від 17 століття, нечуване в світі давлення всіх проявів національного життя українського народу, тої цілком окремішньої галузи слов'янських народів, що заселює південний захід російської імперії, від холмської землі на заході починаючи, на Доні на сході кінчаючи, на полуднє від ріки Нарева й Прип'яті та через Дніпро по береги Чорного моря й верхи Кавказу.
Ставши на становищі, що окремого українського народу нема й не може бути, російське правительство указами з 1863 і 1876 р. заборонило навіть уживання в письмі та слові української мови! Ці варварські розпорядки тривали аж до 1906 р., поки велика російська революція не повалила їх.
Але по революції з поворотом реакції вернуло давлення й переслідування українства в Росії; заборонювали часописи, конфіскували найневинніші книжки, тюрмою карено передплатників українських видань, українські, навіть просвітні товариства, розв'язувано, українська мова не мала ніяких прав ні в школі, ні в церкві, ні в уряді, — ані на публічних зборах, ані на засіданнях міських і земських рад, ані на з'їздах учених не вільно було послуговуватися українською мовою!
З проголошенням війни знищено брутально і безпощадно й ті останки культурних придбань, які заховалися в тяжкі часи реакції. Одним почерком пера закрито всю українську пресу, розв'язано всі просвітні українські товариства, заборонено навіть український правопис!
Українська справа мусить бути справою всіх культурних народів світу й тому українці виносять свою справу перед суд цивілізованого світу.
Всі українці без огляду на державні кордони стоять на становищі своєї окремішности від сусідніх народів і змагають до визволення, опираючи ці свої змагання не тільки на внутрішній потребі національного розвитку, але також на історичнім праві й незабутній традиції своєї визвольної боротьби.
Хай буде вільний кожний народ, хай живе й український народ, що на суцільній території числить 35 мільйонів голов і заселює простір 850 000 кв. клм., не буде погноєм для чужих культур пануючих над ним народів!
Бажанням і домаганням українців є таке уладнання відносин у східній і середній Європі, яке давало б українському народові повну спромогу свобідного національно-політичного розвитку, вільного від верховодства сусідніх народів.
Хочемо бути самостійним господарем на своїй землі, в сім'ї вільних і рівних народів, мати повну спромогу розвивати свої духовні сили й матеріальні багацтва свойого краю для себе та для людства!
Відень, 15 вересня 1916р.
За Волю України: Історичний збірник УСС.
—Нью-Йорк, 1967. — С. 403—406.
12. ВІДОЗВА ПЕТРОГРАДСЬКОГО ТИМЧАСОВОГО УКРАЇНСЬКОГО РЕВОЛЮЦІЙНОГО КОМІТЕТУ ДО УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДЯНСТВА, СТУДЕНТСТВА, РОБІТНИЦТВА Й УКРАЇНСЬКИХ ОФІЦЕРІВ У ПЕТРОГРАДІ
2 березня 1917 р.
У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання. Російське громадянство з вдячністю згадає колись, що ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда, в значній мірі складалися з синів українського громадянства й робітництва, з представників демократичних верств української нації.
Чи так само з вдячністю згадає вчинки українських жовнірів на вулицях Петрограда і український нарід? Чи з такою самою любов'ю запише сі вчинки й українська демократія в історію національно-політичного визволення свого народу й своєї країни?
Щоб на сю вдячність і любов заслужити, щоб нестертими слідами записати в історію національно-політичного визволення українського народу свої вчинки, свій героїзм, свою готовність до самопожертви й віддання загально-громадській справі, український демос, українське жовнірство повинне сі вчинки, сей героїзм, сю самопожертву й віддання виявити в завойованню не чужих політичних прав, а своїх власних, національно-політичних прав українського народу. І справити велику енергію української жовнірської маси в Петрограді на шлях завойовання власних національно-політичних прав, зафарбити її революційні виступи свідомістю власних національних інтересів— сей обов'язок лежить передусім на свідомій українській інтелігенції й демократії Петрограда, на вас, українське студентство й свідоме робітництво, на вас, українські офіцири російської армії, на вас, свідомі українські громадяне. На вас всіх лежить під сю важну хвилю величезна відповідальність перед нашою нацією, величезної ваги завдання — дати напівсвідомій українській жовнірській масі гасло боротьби за національну волю українського народу, а також зорганізувати під сим гаслом і повести до боротьби ще незорганізовані й розкидані українські демократичні маси.
Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми жичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загально-громадянських прав але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді.
Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити як найширший культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку, з як найширшими правами окремих націй і спеціяльно з як найширшою національною територіяльною автономією України.
Отже, широка національно-територіяльна автономія України — се практичний льозунг, під яким кличемо вас усвідомляти й організувати українську масу.
Українці Петрограда!
На вас лежить під сю хвилю кольосальна відповідальність за дальшу долю визвольної боротьби українського народу. Прикладіть же усіх зусиль, щоб з тої крізи, яку нині переживає російська держава, вийти з честю й з печаттю боротьби за волю свого народу.
До усвідомлення й організації українських мас.
Тимчасовий Український Революційний Комітет м. Петрограда.
2 Березня 1917.
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. І.
С. 256—257.
13. З ВІДОЗВИ РАДИ ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ ДО УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДЯНСТВА
8 березня 1917р.
ЗАКЛИК
Українці! Громадяне! Товариші!
Слушний час прийшов, Україна, віками пригнічена, зведена до етнографичної маси, обкрадена й позбавлена всього — навіть національного ім'я свого — рушає в “сем'ї вольній, новій” визволених народів до нового життя. Час не стоїть і не жде на одсталих. Рушаймо вперед бадьоро й сміливо туди, де занялась вже зоря нашого національного визволення і воскресення.
Зложене з автономних громад усієї України “Товариство Українських Поступовців”, що з 1897 року аж до останніх днів вело на Україні національно-культурну й політичну роботу під прапором автономії України, федерації всіх народів Росії й парляментарного устрою держави, — гаряче вітає новий лад, що розчинив широко тюремні брами для народів і поклав шлях для вільного їх розвитку. Іменем рідного краю закликає “Товариство” організовані громади і все громадянство українське до праці на українській ниві.
Українці! Громадяне!
Підпирайте новий державний лад, бо він і тільки він несе волю Україні і що більша наша участь у йому, то ширших прав собі здобудемо.
Організуйтеся, бо тільки в поєднанні сила.
Скидайтеся на національний фонд український, бо в матеріяльних засобах підпора до практичної роботи.
Закладайте українські школи, насамперед народні, українізуйте теперешні, дбайте про середню й вищу освіту — бо тільки в нашій школі наша будучність.
Відживляйте і засновуйте “Просвіти” й инші товариства, бо в них осередок культурної праці та початок организації наших сил.
Піддержуйте українську пресу, бо вільне слово рознесе по всіх світах про наші домагання, бо вільне слово наше — символ воскресення і його поставимо ми тепер на сторожі наших прав.
Виясняйте народові вагу і значіння подій, основи вільного ладу; освідомляйте й розкривайте очі всім незрячим, бо тільки свідомий народ не дасть вирвати здобуті вже права.
Дбайте про харчову справу й постачання всього потрібного народові, бо це додасть йому матеріяльної сили на важкий подвиг боротьби.
Готуйтеся до всенародньої Установчої Ради, де наш голос, голос великого українського народу повинен залунати чутно, твердо й однодушне, обстоюючи автономію рідного краю й вільний федеративний лад у державі.
Рада Товариства Українських Поступовців*
* Вилучено 15 прізвищ членів Ради, які підписали відозву
Українська суспільно-політична
думка в 20 столітті. — Т. І. С. 258—259.
14. ВІДОЗВА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
9 березня 1917р.
Народе Український!
Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії.
Настав час і Твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя, після більш як двохсотлітнього сну.
Уперше, Український тридцятипятиміліонний Народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім'ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.
Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори (Учредительное Собраніе) на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права.
Звідти уперше на весь світ пролунає у всій своїй силі справжній голос Твій, справжня воля Твоя.
До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав які тобі природно належать, і які Ти повинен мати. Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі.
А в найблизшім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.
Народе Український!
Селяни, робітники, салдати, городяне, духовенство і вся українська інтелігенція!
Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро й уперто беріться до роботи: до гуртовання в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибірайте своїх українських людей, на всі місця — Організуйтесь!
Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.
Народе Український!
Перед Тобою шлях, до нового життя.
Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях в ім'я щастя свого і щастя будучих поколінь Матері України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя.
Українська Центральна Рада.
Київ, року 1917, березня 9.
Українська суспільно-політична
думка в 20 столітті— Т. І С. 259—260.
15. РЕЗОЛЮЦІЇ УСТАНОВЧОГО З'ЇЗДУ УКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ*
4—5 квітня 1917р.
1. В справі автономії й федерації
а) В час, коли відбувається велика творча робота серед вільних народів Росії, установчий з'їзд У.П.С.-Р. визнає найбільшою потребою українського народу переведення в життя широкої національно-територіяльної автономії України з забезпеченням прав національних меншостей, і негайне скликання
територіяльної Української установчої ради для вироблення основ і форм автономії і для підготовлення виборів до загально-російських установчих зборів від народу українського і инших народів території України.
б) На всякі насильні перешкоди скликанню Української Установчої Ради з боку російського уряду, на всяку спробу зробити натиск за допомогою сили — партія українських соц.-рев. буде дивитись як на продовження тієї самої імперіялістичної політики захвату і гніту, яку вели що до України московські царі і російські імператори.
в) Разом з тим З'їзд визнає, що найкращою формою устрою російської держави є федеративно-демократична республика, установлення якої У.П.С.-Р. буде домагатися на загальноросійських установчих зборах.
2. В справі відношення до Тимчасового Уряду:
а) Партія буде підтримувати Тимчасовий Уряд в його роботі, оскільки він буде обстоювати інтереси трудового народу.
б) Партія буде вимагати від Тимчасового Уряду, щоб він декляраційним актом заявив про своє відношення до автономії України.
3. В справі війни:
а) Визнаючи війну Росії в цю хвилю, війну за волю народів Росії, Партія буде домагатися, щоб Тимчасовий Уряд замирився з воюючими державами, як тільки уряди ворожих держав одмовляться від анексій і посягання на волю народів Росії.
б) Вітаючи заяву Тимчасового Уряду про закінчення війни без анексій і контрибуцій, Партія буде домагатися дальшого кроку Уряду в сьому напрямі, — оголошенням умов миру, згідних з домаганням демократії, вважаючи, що тільки такий крок дасть демократії воюючих держав зробити відповідний натиск на їхні уряди і змусить ті уряди піти на зустріч як найскорішій ліквідації війни.
в) Укр. соц.-рев. будуть обстоювати право недержавних націй Європи заявити на міровій конференції про свою долю що до їх національного самовизначення.
г) Укр. соц.-рев. звертаються з закликом до революційних трудових мас воюючих держав стати до активної боротьби з захватною політикою своїх урядів.
д) Вважаючи на те, що розпорошені по ріжних військових частях салдати українці не зможуть вповні виявити свою волю на виборах до Установчих зборів, на випадок, коли вибори відбудуться під час війни. —У.П. С.-Р. буде обстоювати з'осередкування українців-військових в окремих полках.
*Резолюції ухвалені на установчому з'їзді УПСР у Києві.
Українська суспільно-політична
думка в 20 столітті. — Т. І. — С. 266—267.
16. ІЗ ПОВІДОМЛЕННЯ “ВІСТЕЙ” ПРО УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ З'ЇЗД
6—8 квітня 1917р.
ПЕРШИЙ ДЕНЬ — 6 КВІТНЯ
По скінченню дебатів за пропозицією проф. Грушевського було прочитано текст такої пропозиції, котра за дрібними поправками була одноголосне прийнята:
РЕЗОЛЮЦІЇ ПЕРШОГО ДНЯ НАЦІОНАЛЬНОГО З'ЇЗДУ
1. Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами укр. народу З'їзд вважає, що тільки широка національно-територіяльна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх инших народностей, котрі живуть на українській землі.
2. Що той автономний устрій України, а також і инших автономних країн Росії матимуть повні гарантії в федеративнім ладі.
3. Тому єдиною відповідною формою державного устрою З'їзд вважає федеративну й демократичну республіку російську.
4. Одним з головних прінціпів української автономії — повне забезпечення прав національних меншостей, які живуть на Україні.
Збори зачинено о 1 годині ночі.
РЕЗОЛЮЦІЇ ДРУГОГО ДНЯ НАЦІОНАЛЬНОГО З'ЇЗДУ
1.— Укр. Нац. З'їзд признаючи за Російськими Установчими Зборами право санкції нового державного ладу Росії, в тім і автономії України, і федеративного устрою Російської республіки, вважає одначе, що до скликання російських Установчих Зборів, прихильники нового ладу на Україні не можуть зістатися пасивними, але в порозумінню з меншими народностями України мають негайно творити підстави її автономного життя.
2. Укр. З'їзд, йдучи на зустріч бажанням Тимчасового Правительства, що до організації і об'єднання громадських сил, признає негайною потребою організацію Краєвої Ради (Областнаго Совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти “Українська Центральна Рада”.
3. Укр. З'їзд визнаючи право всіх націй на політичне самоопреділеннє, вважає: а) що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею пограничної людности: б) що для забезпечення того необхідно, щоби були допущені на мирну конференцію крім представників воюючих держав і представники тих народів, на території яких відбувається війна, в тім і України.
Яко додаток до 4 резолюції першого дня придається:
— З'їзд визнає необхідним, щоби в тих країнах федеративної Російської Республіки, в яких український народ складає меншість людности, українському народові були забезпечені права меншости на таких же умовах, на яких на Україні забезпечуються права меншости не-українців; *
ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
В військовій справі.
Заява з дня 18 квітня.
З огляду на те, що по Київу ходять уперті чутки, ніби-то Українська Центральна Рада, а також українські організації брали активну участь в агітації за сформування українського полка із 3000 солдатів, що випадково зібрались у Київі, Комітет Української Центральної Ради категорично спростовує ці чутки і з свого боку заявляє:
1) Рух виник цілком стихійно, без якої небудь участі організованої частини українського громадянства. Комітет Центральної Ради ретельно розслідував цю справу і може цілком упевнено сказати, що жадна київська або провінціяльна організація ніякої агітації ні поміж цих “трьох тисяч”, ні взагалі поміж військових частей не вела.
2) Як вдалося вияснити, такий рух почався поміж солдатами з огляду на відомий усім факт формування на Україні і в Росії із поляків — солдатів національних частей. Цей факт, очевидно, й кинув в розбужені революцією до активного національного самовизнання демократичні маси гасло аналогічного формування національних частей. Цьому же допомагало, як кажуть представники цих “3000”, і те, що військове начальство, не гаразд знаючи про події, одправляло із провінції до Київа солдатів, які заявляли цьому-ж начальству про бажання вступити в українські часті. Очевидно місцеві коменданти, прочувши про чутки про сформування українських легіонів з добровольців, рішило, що це вже — факт і що у Київі формуються українські часті з призваних уже солдатів.
3) Рахуючись з фактом, що стався мимо відома, участі і волі Комітета Центральної Української Ради, остання в інтересах заспокоїння країни, в інтересах оборони на фронті і зміцнення придбань революції, вважає за необхідне оголосити оригінал текста резолюції Комітета Центральної Ради, що була ухвалена на засіданні 15 квітня:
Що до 3000 солдатів, які припадком без усякої агітації збоку українських організацій, через недбальство воєнних властей, зібралися в Київі і, за прикладом польських легіонів, домагаються формувати їх в український полк, Центральна Рада не бачить иньшого виходу, як сформувати з них український полк і задовольнити їх бажання — вийти негайно на фронт в виді української військової одиниці.
Інакше цей стихійний рух не направлений в відповідному напрямі, може викликати заколот в тилу і на фронті і тим пошкодити справі оборони і укріпленню нового ладу.
Формування дальших українських частей має робитися тілько з запасних тилових, а не з фронтових частей. Приналежні до фронтових частей солдати,
які-б опинилися надалі в Київі, не них окремих українських частей.
Вилучення в осібні українські части українських військових сил на фронті, вважається бажаним, але в даний момент полишається вищим воєнним властям.
* Вилучено перелік і тексти привітань Українському З'їзду від гуртків,
організацій окремих осіб.
Український історик. — 1979. — № 1—4.
С. 134—140, 143—144.
17. УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Червень 1917р.
УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, НА УКРАЇНІ І ПОЗА УКРАЇНОЮ СУЩОГО
Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!
Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землі.
Найкращі сини твої, виборні люде від сел, від фабрик, від салдатських казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам стояти й боротися за ті права і вольности.
Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:
Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням — Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.
Ті ж закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.
Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба, і які закони для нас лучші. Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, монастирські та инші землі у власність народів, як буде видано про це закон на Всеросійському Учредительному Зібранні, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим українським Зборам (Сеймові).
Так сказали виборні люди з усієї Землі Української.
Сказавши так, вони вибрали з-поміж себе нас. Українську Центральну Раду, і наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права і творити новий лад вільної автономної України.
І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового життя і приступили до тієї великої роботи.
Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ними ми. Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.
Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простягнену руку українського народу. Ми вислали до Петрограда своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші домагання.
А найголовніші домагання ті були такі:
Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію.
Щоб центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого Комісара неукраїнських справах.
Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального Російського Правительства, себто вибраним нами Комісаром на Вкраїні.
Щоб певна частина грошей, які збіраються в Центральну Казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу на національно-культурні потреби його.
Всі ці домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло. Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного Зібрання, Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого Комісара, не схотіло разом з нами творити новий лад. Так само не схотіли признати Комісара на всю Україну, щоб ми могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку.
І гроші, що збіраються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.
1 тепер, народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе...
1 через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.
Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа, городська чи земська, яка стоїть за інтереси Українського Народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою.
Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку, дужу організацію та освідомлення народу, і тоді перевибрати адміністрацію.
В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з иншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя.
Центральна Рада покладає надію, що народи неукраїнські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій в нашім краю...
І коли ми зробимо сю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усіх народів Землі Української і виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовимо, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.
До сього часу український народ всі кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав та не має й тепер від неї того, що повинен би мати за се.
І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, і негайно регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.
Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В сей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю і державним розумом, що ти народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо і достойно стати поруч з кожним організованим державним народом, як рівний з рівним.
Українська суспільно-політична
думка в 20 столітті. — Т. І.
С. 295—298.
18. ІЗ СТАТУТУ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ*
16 липня 1917 р.
Діяльність Генерального Секретаріяту зазначається тимчасово такими головними пунктами:
§ 1. Найвищим краєвим органом управи на Україні є Генеральний Секретаріят Української Центральної Ради, який формуєть ся Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується тимчасовим правительством.
§ 2. Формуваннє Генерального Секретаріяту Центральна Рада здійснює через свій Комітет.
§ 3. Центральна Рада затверджує Генеральний Секретаріят в цілости, висловлюючи йому довір'я.
§ 4. В склад Генерального Секретаріяту входить 14 генеральних секретарів, а саме секретарі: в справах внутрішніх, фінансових, військових, харчових. земельних, юстиції, освіти, національних, торгу, промисловости, почти й телеграфу, праці, доріг, генеральний контрольор і генеральний писарь
§ 5. Свою власть Генеральний Секретаріят здійснює через всі урядові органи на Україні.
§ 6. Всі урядові органи на Україні підлягають власти Генерального Секретаріяту.
§ 7. Всі урядові посади на Україні, коли вони не виборні, заміщаються
Генеральним Секретаріятом або підвладними йому органами.
§ 8. При тимчасовім правительстві має бути статс-секретарь для справ України, якого призначає тимчасове правительство по згоді з Центральною Радою.
§ 9. Статс-секретарь має пильнувати інтересів України в усій роботі тимчасового правительства й в разі потреби переслати законопроекти через Генеральний Секретаріят на розгляд Ц. Ради.
§ 10. Генеральний Секретаріят передає на санкцію тимчасового правительства ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.
§ 11. Генеральний Секретаріят передає на затвердження тимчасового правительства тимчасові фінансові обрахунки видатків на потреби України, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.
§ 12. Тими коштами, які надходять на рахунок Центральної Ради, розпоряджується Генеральний Секретаріят по бюджету, ухваленому Центральною Радою.
§ 13. Генеральний Секретаріят ті справи, які він уважає найважнійшими,
передає на розгляд Центральної Ради.
§ 14. Діяльність Генерального Секретаріяту, відповідального перед Центральною Радою, контролюється нею шляхом запитань по всім справам.
§ 16. Коли Генеральний Секретаріят не згоджується з постановою Комітету в якій небудь справі, остання переноситься на розгляд Центральної
Ради, яка скликається негайно.
§ 17. Коли Центральна Рада висловлює недовір'я генеральному Секретаріятови, він подається у відставку.
§ 18. Всі акти Центральної Ради й Комітету контрасигнуються Генеральним Секретаріятом.
§ 19. Всі закони тимчасового правительства мають силу на Україні від
дня проголошення їх в Краєвім Урядовім Вістнику на українській мові.
§ 20. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах: російській, єврейській і польській.
*Статут Генерального Секретаріату, ухвалений Малою Радою, являв собою проект вищого управління України.
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. І.
— С. 310—312.
19. ІНСТРУКЦІЯ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ ДЛЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ УКРАЇНИ
4 серпня 1917р.
1. На час до вирішення справи про місцеве врядування Установчими Зборами по справах місцевого врядування Україною вищим органом тимчасового уряду є Генеральний Секретаріат, которого призначає тимчасовий уряд по пропозиціям Центральної Ради.
2. Уповноваження Генерального Секретаріату поширюються на губернії: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську, з виключенням мглинського, суражського, стародубського і новозибківського повітів. Вони можуть бути поширені і на инші губернії, чи частини їх, в тім разі як утворені в цих губерніях на основі постанови тимчасового уряду земські інституції висловляться за бажаність такого поширення.
3. Генеральний Секретаріат складається з генеральних секретарів по відомствам: а) внутрішніх справ, б) фінансів, в) хліборобства, г) освіти, д) торгу і промисловости, є) праці, а також секретаря по національних справах і генерального писаря. Крім цього, при Генеральному Секретаріаті є для контролю його справ генеральний контрольор, що бере участь у засіданнях Генерального Секретаріату з правом рішаючого голосу. З числа секретарів не менше чотирьох повинні бути заміщені з осіб, які не належать до української національности. При Секретаріаті по національних справах встановлюються три посади товаришів секретаря з тим, щоб всі чотири найбільш численні національності України мали кожна свого представника в особі секретаря або одного з його товаришів.
4. Генеральний Секретаріат розглядає, розробляє й подає на затвердження тимчасового уряду проекти, що торкаються життя краю і його врядування. Проекти ці можуть бути перед поданням їх тимчасовому уряду внесені на обговорення Центральної Ради.
5. Уповноваження тимчасового уряду по справах місцевого управління, що входять у компетенцію пойменованих у статті 3 відомств, здійснюються через генеральних секретарів. Докладніше визначення цих справ буде подане в особливому додаткові.
6. По всіх справах, зазначених в попередній статті, місцева влада краю звертається до Генерального Секретаріату, як після зносин з тимчасовим Урядом, передає його розпорядження і накази місцевій владі.
7. Генеральний Секретаріат подає список кандидатів на урядові посади, обов'язки яких торкаються пунктів, зазначених в статті 5 справ.
8. Стосунки вищих державних установ і окремих громадських відомств з секретаріатом і окремими секретарями по належности, а також останніх з вищими державними установами і відомствами робиться через особливого комисара України в Петрограді. Так само йдуть і законодатні пропозиції і проекти, які торкаються місцевих справ України, як також і заходи загальнодержавного значіння, які виникли в окремих відомствах або обговорені міжвідомственними і відомственними комісіями і вимагаючі через особливе відношення до України участи представника управління в зазначених комісіях.
9. В негайних і настирливих випадках вищі державні установи і відомства сповіщають про свої накази місцеву владу безпосередньо, сповіщаючи одночасно про ці накази секретаріат.
Міністр-предсідатель О. Корейський
Міністр юстиції Зарудний
Нова Рада. — 1917. — 6 серп.
20. ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
<7 листопада 1917 р.
Народе український і всі народи України!
Тяжка і трудна година впала на землю республіки Російської. На півночі в столицях іде межиусобна і крівава боротьба. Центрального Правительства нема, і по державі шириться безвластя, безлад і руїна.
Наш край так само в небезпеці. Без власти, дужої, єдиної, народньої Україна теж може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.
Народе український! Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, во імя творення ладу в нашій країні, во імя рятування всеї Росії, оповіщаємо:
ВІДНИНІ УКРАЇНА СТАЄ УКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНЬОЮ РЕСПУБЛИКОЮ.
Не відділяючись від республики Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.
До Установчих Зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству — Генеральному Секретаріятові України.
Маючи силу і власть на рідній землі, ми тою силою і властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але і всеї Росії.
Отож, оповіщаємо:
До теріторії народньої Української республіки належать землі, заселені у більшости українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернигівшина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина. Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української народньої республіки, що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і сумежних губерній і областей, де більшість населення українська, має бути встановлене по згоді організованої волі народів.
Всіх же громадян сих земель оповіщаємо:
Віднині на території Української народньої республіки істнуюче право власности на землі поміщицькі та инші землі нетрудових хозяйств сільско-господарського значіння, а також на удільні, манастирські, кабінетські та церковні землі — касується. Признаючи, що землі ті є власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу. Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві по земельних справах негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.
Праця робітництва в Українській Народній Республиці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:
На території Народньої Республіки України з цього дня установлюється по всіх підприємствах вісім годин праці.
Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядковання виробництва, рівномірного розпреділення продуктів споживання і кращої организації праці. І через те приписуємо Генеральному Секретарству праці від цього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.
Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир встановлено як найшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через Центральне Правительство примусити і спільників і ворогів негайно розпочати мирні переговори.
Так само будемо дбати, щоб на мирному конгресі права народу українського в Росії і поза Росією не було в замиренню порушено. Але до миру кожен громадянин Республіки Україна, разом з громадянами всіх народів Російської Республики, повинен стояти твердо на своїх позиціях як на фронті, так і в тилу.
Останніми часами ясні здобутки революції було затемнено відновленою карою на смерть. Оповіщаємо:
Однині на землі республіки Української смертна кара касується.
Всім увязненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальности не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.
Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу.
З тою метою приписуємо Генеральному Секретарству судових справ зробити всі заходи до упорядкування судівництва і привести до згоди з правними поняттями народу.
Генеральному Секретарству Внутрішніх Справ приписуємо:
Вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв'язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.
Так само в Українській народній республиці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканности особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами.
Український народ, сам довгі роки боровся за свою національну волю і нині, її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо, що народам: великоруському, єврейському, польському та иншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя, та доручаємо нашому Генеральному Секретарству Національних Справ подати нам в найближчому часі законопроект про національно-персональну автономію.
Справа продовольча є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час. Українська народня республіка повинна напружити всі свої сили і рятувати як себе, так і фронт, і ті частини Російської Республіки, які потребують нашої допомоги.
Громадяне! Іменем Народньої Української Республзки в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїництвом, та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній республіці Росії здоровля, сили і нову будучнину. Вироблення тих форм має бути переведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.
Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня (декабря) 1917 року, а днем скликання їх—9 січня (января) 1918 року.
Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон.
У Київі, 7 листопада (ноября) 1917 року.
ЦДАВО України, ф. 1115, оп.1, спр.4,
арк.9 зв. Друкарський пр.
21. ІЗ УЛЬТИМАТУМУ РАДИ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ ЦЕНТРАЛЬНІЙ РАДІ
3 грудня 1917 р
Виходячи з інтересів єдності і братерського союзу робітників і трудящих, експлуатованих мас у боротьбі за соціалізм, виходячи з визнання цих принципів численними рішеннями органів революційної демократії. Рад, і особливо 11 Всеросійського заїзду Рад, соціалістичний уряд Росії, Рада Народних Комісарів ще раз підтверджує право на самовизначення за всіма націями, які пригноблювались царизмом і великоруською буржуазією, аж до права цих націй відокремитись від Росії.
Тому ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо народну Українську республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними.
Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, ми Рада Народних Комісарів, визнаємо зараз же, без обмежень і безумовно.
Ми обвинувачуємо Раду в тому, що, прикриваючись національними фразами, вона веде двозначну буржуазну політику, яка давно вже виражається в невизнанні Радою Рад і Радянської влади на Україні (між іншим, Рада відмовилась скликати, на вимогу Рад України, крайовий з'їзд українських Рад негайно). Ця двозначна політика, що позбавляє нас можливості визнати Раду, повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української Республіки, довела Раду в останній час до кроків, що означають знищення будь-якої можливості угоди.
Такими кроками стали, по-перше, дезорганізація фронту.
Рада переміщує і відкликає односторонніми наказами українські частини з фронту, руйнуючи таким чином єдиний загальний фронт до розмежування, здійсненого лише шляхом організованої згоди урядів обох республік.
По-друге, Рада приступила до роззброєння радянських військ, що знаходяться на Україні.
По-третє, Рада подає підтримку кадетсько-каледінській змові і повстанню проти Радянської влади. Посилаючись завідомо неправдиво на автономні нібито права “Дона і Кубані”, прикриваючи цим каледінські контрреволюційні виступи, що йдуть врозріз з інтересами й вимогами величезної більшості трудового козацтва. Рада пропускає через свою територію війська до Каледіна, відмовляючись пропускати війська проти Каледіна.
Стаючи на цей шлях нечуваної зради революції, на шлях підтримки найлютіших ворогів як національної незалежності народів Росії, так і Радянської влади, ворогів трудящої та експлуатованої маси, кадетів і каледінців, Рада змусила б нас оголосити, без будь-яких вагань, війну їй, навіть якби вона була вже цілком формально визнаним і безспірним органом вищої державної влади незалежної буржуазної республіки української.
В даний же час, зважаючи на всі викладені вище обставини, Рада Народних Комісарів ставить Раді, перед лицем народів Української і Російської республік, такі питання:
1. Чи зобов'язується Рада відмовитись від спроб дезорганізації загального фронту?
2. Чи зобов'язується Рада не пропускати надалі без згоди верховного головнокомандуючого жодних військових частин, які направляються на Дон, на Урал або в інші місця?
3. Чи зобов'язується Рада подавати допомогу військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням?
4. Чи зобов'язується Рада припинити всі свої спроби роззброєння радянських полків і робітничої Червоної гвардії на Україні та повернути негайно зброю тим, у кого вона була забрана?
В разі неодержання задовільної відповіді на ці питання протягом 48 годин, Рада Народних Комісарів вважатиме Раду у стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії та на Україні*.
*Документ підписали В.Ленін і Л. Троцький.
Хронологічне зібрання законів, указів
Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Української РСР.
К., 1963. — Т. 1. — С. 11— 12.
22.НОТА ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ
РАДІ НАРОДНИХ КОМІСАРІВ
4 грудня 1917р.
Генеральный Секретариат в заявлении Народних Комиссаров о признании ими Украинской Республики усматривает либо неискренность, либо противоречие самим себе.
Нельзя одновременно признавать право на самоопределение вплоть до отделения и в то же время грубо покушаться на это право навязыванием своих форм политического устройства самоопределившегося государства, как это делает Совет Народных Комиссаров Великороссии по отношению к Народной Украинской Республике. Генеральный Секретариат решительно отвергает всякие попытки вмешательства Народных Комиссаров в дело устроения государственной и политической жизни в Народной Украинской Республике. Претензии Народных Комиссаров на руководительство украинской демократией тем не менее могут иметь какое-либо оправдание, что навязываемые Украине формы политического правлення дали на территории самих Народных Комиссаров результаты, отнюдь не вызывающие зависть. Пока в Великороссии развивается анархия, экономический, политический и хозяйственный развал, пока там царят грубый произвол и попрание всех свобод, завоеванных у царизма революцией, — Генеральний Секретариат не находит нужным повторять этот печальный опыт на территории украинского народа. Украинская демократия в лице украинских советов Рабочих, Солдатских и Крестьянских депутатов, организованных в законном секретариате, вполне удовлетворена как составом этих органов, так и проведением в жизнь ее волеизъявлений. Центральной Радой не удовлетворены великороссийские злементы черносотенного, кадетского и большевистского направлення, которым, вероятно, более желателен был бы иной национальний состав Рады, но Генеральний Секретариат предоставляет полную возможность указанным элементам выехать из территории Украины в Великороссию, где их национальное чувство будет удовлетворено. С этой целью украинскими солдатами были разоружены анархически настроенные великороссийские солдаты, составившие заговор на власть украинского народа и угрожавшие внести в жизнь Украины кровавую братоубийственную войну, анархию и всю ту разгнузданность, которая царит на территории Народных Комиссаров. Солдаты получили возможность беспрепятственного проезда в пределы собственного государства.
Отсюда вытекают и дальнейшие ответы на вопросы Совета Народных Комиссаров.
Единство фронта признает и Генеральний Секретариат Украинской Народной Республики, но после того, как Совет Народних Комиссаров Великороссии разрушил этот фронт внесением в него полной дезорганизации, после того, как большевистские части оставляют позиции и оголяют фронт, Генеральний Секретариат не находит возможным единственно силами украинских частей охранять всю громадную линию фронта. Поэтому он уводит с северного и северо-западного фронтов украинские войска на украинский фронт, объединяющий в настоящее время юго-западный и румынский фронт. Производится это во имя спасения хоть одной части фронта, и от этой задачи Генеральный Секретариат не отступит ни перед какими препятствиями. Во имя же действительного сохранения и укрепления единства фронта, столь необходимого для успешности всеобщего мира, Генеральний Секретариат предлагает Совету Народних Комиссаров приостановить враждебные действия против украинских частей, находящихся за пределами Украинской республики, и не мешать Генеральному Секретариату в его работе по приведению в порядок расстроенной действиями великороссийских частей украинской армии, нужной для защиты как Украины, так и всей России.
Что касается второго вопроса о пропуске частей через территории Украинской Народной Республики, то Генеральний Секретариат занимает вполне определенную позицию: он признает право на самоопределение каждой национальности или области вплоть до отделения; поэтому навязывать Великороссии, Дону, Уралу, Сибири, Бессарабии, либо кому другому, свое понимание политического управлення Генеральний Секретариат не находит логичным и возможным: тем более не считает правильним помогать одной обпасти навязывать ее понимание.
Генеральний Секретариат считает необходимым образование Центральной Власти всей Российской Республики, но для этого он предлагает иные методы, нежели те, которые употребляются Советом Народных Комиссаров, а именно: добровольное соглашение всех областей и народов Великороссии, Сибири, Кавказа, Кубани, Дона, Крыма и др. на следующих условиях: І) Правительство должно быть однородно-социалистическим от большевиков до народных социалистов включительно, 2) должно быть федералистическим.
Только такое правительство правосильно решать вопросы мира всей России.
Наконец, относительно четвертого вопроса, будет ли Рада разоружать неукраинские полки, Генеральний Секретариат заявляет, что на территории Украинской Народной Республики власть принадлежит демократии Украины. Всякие покушения вооруженной силой на эту власть будут подавляться той же силой. Поэтому Генеральний Секретариат, во избежание братоубийственной войны, предлагает Совету Народних Комиссаров отозвать большевистские полки из Украины, Генеральний Секретариат никаких препятствий к выходу их чинить не будет. Так же точно Совет Народних Комиссаров должен предоставить возможность беспрепятственного продвижения воинских частей из Великороссии и с фронтов на Украйну. Состояние войны между двумя государствами Российской Республики Генеральний Секретариат считает убийственным для дела революции и для торжества интересов рабочих и крестьян. Генеральний Секретариат всячески избегает кровавых способов разрешения политических и государственных вопросов, но если Народные Комиссары Великороссии, принимая на себя все последствия грядущих бедствий братоубийственной войны принудят Генеральний Секретариат принять их вызов, то Генеральный Секретариат нисколько не сомневается, что украинские солдати, рабочие и крестьяне защищая свои права и свой край, дадут надлежащий ответ Народним Комиссарам*.
*Ноту підписали В. Винниченко і С. Петлюра.
Рубач М. К истории конфликта между
Совнаркомом и Центральний Радой
//Летопись революции. — 1925. —№ 1.—С. 60—63.
23. ІЗ РЕЗОЛЮЦІЙ З'ЇЗДУ РАД РОБІТНИЧИХ, СЕЛЯНСЬКИХ І СОЛДАТСЬКИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ*
4—6 грудня 1917 р.
ВІДОЗВА З'ЇЗДУ ДО НАРОДІВ РОСІЇ
“З'їзд рад селянських, робітницьких та вояцьких депутатів України, числом більше 2.500 делегатів, обговоривши ультіматум Ради народніх комісарів Центральній Українській Раді та оповіщення війни Українській Народній Республіці, одноголосне постановив: висловити цілковите довір'я Центральній Українській Раді та Генеральному Секретаріятові і звернутися до всіх селян, робітників та вояків всіх народів революційної Росії з наступною відозвою.
Першим ділом великої революції було проголошення прав всіх народів на самовизначення. Український народ використав це своє право і проголосив Народню Українську Республіку. Цій Народній Республіці Рада народніх комісарів тепер оповіщає війну! З генералом Гінденбургом Рада народніх комісарів веде мирні переговори, а демократії всіх народів України вони ставлять ультіматум і погрожують війною.
На словах Рада народніх комісарів наче б признає право нації на самоозначення аж до відокремлення. Але це тільки на словах, а на ділі вдасть комісарів намагається брутально вмішуватись в діяльність українського правительства, яке виконує волю законодатного органа—Центральної Української Ради.
Яке ж це право на самоозначення?! Певне комісари дозволяють самовизначуватись тільки своїй партії, всі ж инші групи людности та народи, вони, як і царське правительство, хочуть тримати під своєю кормигою силою зброї.
Але український народ не для того скинув з себе царське ярмо, щоб запрягтись в ярмо комісарів. І не для того народи Росії прагнуть замирення на фронті, щоби в тилу розпочати ще страшнішу братогубну міжусобну війну в рядах самої демократії.
Центральну Українську Раду народні комісари проголошують буржуазною. Чи ж це правда?
Ні, це наклеп!
Центральну Раду обрано з'їздами робітників, селян та вояків всієї України. Девять місяців вона провадить боротьбу за права демократії та національних меньшостей України.
За цей час Центральна Рада зорганізувала коло себе селянство та робітників, з'єднала українське революційне військо, проголосила Народню Українську Республіку в складі федеративної Росії, передала землю без викупу трудовому народові, завела восьмигодинний робочий день та догляд за виробництвом, скасувала кару на смерть, дала амністію за політичні проcтупки
та проголосила національне персональну автономію для меншостей України. Всього цього вона досягла не порушенням прав инших народів, а шаною до них, не касуванням громадянських та політичних свобод, а їх обороною, не зброєю та насильством, а одвертою організованою політичною боротьбою. От за яку працю народні комісари обізвали Центральну Раду буржуазним правительством.
Та якраз за це вся демократія України підтримувала і буде підтримувати Центральну Раду, яко найвищу в краю власть, утворену спілкою революційних селян, робітників та вояків, до того дня, коли на місце Ради стане верховний господар Землі Української — Українська Установча Рада.
Брати і товариші, — робітники, вояки та селяне! Хіба це ви оповістили війну революційній демократії України? Хіба вам треба душити волю на Україні? Хіба ви вважаєте нас, демократію України, страшнішими ворогами, ніж полчища Гінденбурга?!
Ні, ми цьому не повіримо! Поміркуйте! Скажіть тим, які ведуть вас,— Раді народних комісарів—що вони розпочали злочинне діло. Скажіть їм, що ви не порушите тої братньої згоди між Україною і всіма народами Росії, на яку роблять замах петербурзькі комісари.
Чого ми хочемо? Ми хочемо утворити всеросійську федеративну власть, яка б спіралась на організовану волю народів і країв. Ця власть повинна бути однородно-соціалістичною, від большевиків до народи, соц. включно.
Ми домагаємось негайно загального демократичного замирення. Отеє програма нашої діяльности і наших домагань. Отже питаємо, чи за цю програму ви згодитесь приборкати нас гарматами і штиками?!
Спиніться брати і товариші! Щоб ні одна рука селянина, робітника чи вояка не замахнулась на свого брата! Щоб ні одної краплі крови не пролилось в братогубній війні!
Досить крови!
Крім того з'їздом обрано з сього складу по три чоловіки від кожної губернії. Ці делегати, щоб запобігти кровопролиттю, мають роз'їхатись умовляти большевицьке військо не йти війною на Україну.
ПРО ЦЕНТРАЛЬНУ РАДУ
Приймаючи на увагу, що Центральна Українська Рада, представництво в котрій безперестанно поновлюється, складається з всеукраїнських рад селянських, робітницьких та вояцьких депутатів, обраних на всеукраїнських з'їздах та з представництва демократії національних меншостей, через що вона уявляє з себе тимчасовий правомочний законодавчий орган революційної України, і зважаючи на те, що проголошенням третього Універсалу Центральна Рада стала на шлях широких соціяльних і політичних реформ та приступила до найшвидчого скликання Українських Установчих Зборів якім єдино може Центральна Рада передати всю повноту влади на Україні, — з'їзд рад селянських, робітницьких та вояцьких депутатів України вважає переобрання Центральної Ради невчасним і непотрібним.
Підкреслюючи своє рішуче домагання, щоб Центральна Рада в своїй дальшій роботі стояла твердо на сторожі здобутків революції, поширюючи та поглиблюючи невпинно свою революційну творчість і обороняючи непохитно класові інтереси трудової демократії, та щоб не відкладаючи скликали в свій час Українську Установчу Раду, яка єдино може виявити справжню волю всієї демократії України, — з'їзд рад селянських, робітницьких та вояцьких депутатів України висловлює на цьому шляху Центральній Раді своє цілковите довір'я і обіцяє їй свою рішучу піддержку.<…>
*Місце проведення — м. Київ.
Робітнича газ. — 1917. — 9 груд.
24. З ВІДОЗВИ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ ДО ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
2 січня 1918р.
Вороги відродження українського народу і Української Держави розпускають всякі брехливі та лихі чутки про власть українських робітників, селян і солдатів — Центральну Раду та її Генеральний Секретаріят, щоб викликати недовір'я до Центральної Ради. Вороги українського народу називають нашу робітничу і селянську Центральну Раду панською, буржуазною, а Генеральний Секретаріят “генеральським” тоб-то складеним ніби-то з генералів.
Такі наклепи роблять чорносотенці, большевики та всякі инші контрреволюціонери. Їм треба посіяти серед українського народу як можна більше безладдя, ворожнечи та безчинства, щоб цим ослабити, а потім і зовсім знищити Українську Народню Державу, та знову повернути українські трудящі маси в поневіряння і визиск усякому панству, а особливо великоруському, яке найбільше винищувало сили й багацтва трудової України. Центральна Рада є власть українських робітників, селян та салдатів і вона не може попустити свій народ на поталу ворогам трудящого люду України. Центральна Рада не допустить, щоби всякі попихачі імперіялістичної великоруської буржуазії зруйнували власть відродженої великої Народньої Республіки Української.
Через те Генеральний Секретаріят Центральної Ради оповіщає: всякий, хто оббріхує і ганить власть українського народу є ворог народу, ворог Української Народньої Республіки і контр-революціонер, бо своїми брехнями викликає непорядок, безчинства, заважає народові через його Правительство взяти в тверді народні руки землю і волю, а тим самим нищить найголовніші здобутки революції. Генеральний Секретаріят, оберігаючи інтереси трудящого народу, рішуче буде боротися зо всіма контр-революціонерам й як би вони себе не називали: чи чорносотенцями, чи большевиками, чи кадетами, чи як инакше.
Генеральний Секретаріят приписує всім судовим і адміністративним установам від цього дня рішуче і без вагання переслідувати всіх контр-революціонерів, які дозволятимуть собі кидати багном у власть українського народу і виступати з брехнями та неправдивими звістками про Центральну Раду і Генеральний Секретаріят. Таких людей треба зараз-же тягти до суду.
Газети, в яких будуть друкуватися не правдиві звістки про Правительство українського трудящаго люду, треба вважати контр-революційними і авторів статей чи редакторів тягти до судової відповідальности за наклепи і образу народньої власти. А тих, хто збройною силою намагатиметься захопити власть, арештовувати і віддавати під воєнно-революційний суд. Всіх громадян, всі громадські і революційні організації вільної України Генеральний Секретаріят кличе до діяльної політичної боротьби зо всякими спробами контр-революції, як чорносотенства так і большевизма, які хочуть дезорганізувати нашу Народню Республіку і тим позбавити селян землі, а всю людність вільного і розумного життя. *
*Вилучено прізвища членів Генерального Секретаріату,
які підписали відозву.
Вісник Генерального Секретаріяту Української Народньої Республіки.
1918.—5 січ.
25. ЗАКОН ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ПРО ПЕРСОНАЛЬНО-НАЦІОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ
Січень 1918р.
Українська Центральна Рада, згідно з Універсалом 7-го листопада 1917 року, ухвалила 9 січня 1918 року наступний закон про персонально-національну автономію.
Ст. 1. Кожна з населяючих Україну націй має право в межах Української Народної Республіки на персонально-національну автономію, цебто право на самостійне упорядкування свого національного життя, що здійснюється через органи національного союзу, владі якого підлягають усі його члени, незалежно від місця їх населення в межах Української Народної Республіки. Це є невід'ємне право націй і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому.
Ст. 2. Населяючим територію У.Н.Р. націям — великоруській, єврейській і польській — право на персонально-національну автономію дається силою цього закону. Нації ж — білоруська, чеська, молдаванська, німецька, татарська, грецька та болгарська — можуть скористуватися правом персонально-національної автономії, якщо до Генерального Суду про те поступить заява від кожної нації окремо, підписана не менш як 10.000 громадян У.Н.Р. без різниці полу і віри, необмежених по суду у своїх політичних правах, що заявляють про належність свою до даної нації; Генеральний Суд розглядає заяву у публічному засіданні в строк, не пізніше як через 6 місяців зо дня її подання, сповіщає про свою постанову Генеральний Секретаріат і оголошує її до загальної відомости. Зазначені заяви від націй, які не перелічені в цій статті, подаються на розгляд Парламенту Української Народної Республіки.
Ст. 3. Для здійснення визначеного в ст. 1 права, громадяне У.Н.Р., належні до даної нації, утворюють на території У.Н.Р. національний союз. Членам кожного національного союзу ведуться іменні списки, які в сукупності складають національний кадастр, котрий по складанню публікується до загальної відомости, і кожен громадянин має право вимагати як свого включення в даний національний кадастр, так і виключення з нього, з огляду на заяву про належність його до даної нації.
Ст. 4. Національний союз користується правом законодавства і врядування в межах компетенції, котра точно установлюється в порядку, зазначеному в ст. 7 цього закону.
Національному союзові виключно належить право представництва даної нації, яка живе на території У.Н.Р. перед державними і громадськими установами. Законодатні установи, які видаються національними зборами, в межах компетенцій національного союзу (ст. 9). належать до оголошення в загально-установленому порядку.
Ст. 5. З загальних коштів У.Н.Р. та органів місцевого самоврядування відчисляються в розпорядження національного союзу на справи, якими він завідує, із сум, взагалі призначених на ці справи, певні частини, пропорціональні кількості членів даного національного союзу.
Ст. 6. Національний союз установлює свій щорічний бюджет і має право оподатковувати своїх членів на підставах, установлених для загальнодержавного оподаткування; робити за своєю відповідальністю позичку і приймати інші фінансові заходи для забезпечення діяльності національного союзу.
Ст. 7. Обсяг справ, належних до компетенції національного союзу і окремих його органів, як рівно і устрій установ, опреділюється постановою Установчих Зборів даної нації, котрі разом з цим опреділюють і порядок змінення його постанов. Прийняті постанови, які торкаються обсягу компетенції національного союзу, належать до розгляду і ствердження Установчими зборами У.Н.Р. або її Парламенту.
Примітка. Незгідности, які можуть виникати з цього приводу між Національними Установчими Зборами і Установчими Зборами У.Н.Р., або її Парламентом, розв'язуються погоджуючою комісією, котра складається з однакового числа представників від цих установ. Постанови погоджуючої комісії переходять на остаточне ствердження Установчих Зборів У.Н.Р. або її Парламенту.
Ст. 8. Національні Установчі Збори утворюються з членів, обраних незалежними до даної нації громадянами У.Н.Р, котрим минуло 20 років, на основі загального, без різниці полу й віри і рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування, на засаді пропорціонального представництва.
Ст. 9. Органи національного союзу є органи державні. Вищим представницьким органом національного союзу є Національні Збори, які обираються членами союзу на основах, зазначених в ст. 8. Вищим законодавчим органом союзу є Національна Рада, котра обирається Національними Зборами і перед ними відповідає.
Ст. 10. Всі суперечки по питанню компетенції, які виникатимуть між органами національного союзу, з одного боку, та органами державного урядування, місцевого самоврядування і національних союзів, — з другого боку, розв'язуються адміністративним судом.
Ст. 11. Національні союзи У.Н.Р. мають право єднатися з існуючими в межах Російської Федеративної Республіки національними союзами відповідних націй.
Народна воля. — 1918. — 12 (25) січ.
26.ІЗ IV УНІВЕРСАЛУ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Січень 1918 р.
Народе України!
Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка...
Та в трудну годину народилась воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ, фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Кількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи кріваву різню, безлад і руїну на нашій землі.
З приводу всього того не могли відбутися вибори до Українських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універсалом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на нинішній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу революційну власть над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорганізувати нове Правительство.
А тим часом петроградське Правительство Народних Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Українську Республіку під свою власть, і посилає на наші землі свої війська — червону гвардію, большевиків, які граблять хліб у наших селян і без ніякої заплати вивозять його в Росію, не зоставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убийство й злочин.
Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоб не допустити до тої братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде дальше кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою.
Крім того, те ж саме петроградське Правительство Народних Комісарів починає проволікати заключення миру й закликає до нової війни, називаючи її “святою”. Знов поллється кров, знов нещасний робочий люд буде мусіти приносити в жертву своє життя.
Ми, Українська Центральна Рада, вибрана з'їздами селян, робітників і солдатів України, в ніякім разі не можемо згодитися на те, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ бажає миру й мир повинен прийти можливо якнайскорше.
Та для того щоб ні російське Правительство, ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в установленню того бажаного мира, для того щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України.
Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.
З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й иншими ми бажаємо жити в згоді й приязни, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки.
Власть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу — селян, робітників і салдатів та виконуючий орган, який віднині буде називатися Радою Народніх Міністрів.
І отеє, перш усього, поручаємо Правительству нашої Республіки, Раді народніх Міністрів від сього дня вести початі вже мирові переговори з осередніми державами вповні самостійно й довести їх до кінця, не звертаючи уваги на ніякі перешкоди з боку яких-небудь инших частей бувшої Російської імперії та встановити згоду, щоб наш край почав своє життя в спокою й мирі. Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграблюють і руйнують наш край, то поручаємо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, щоб вони, не жаліючи свого життя, обороняли добробут і волю нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути очищена від насланих з Петрограда наємних наїздників, які нарушують права Української Республіки.
Безмірно тяжка війна, почата буржуазними правительствами, вимучила наш народ, винищила наш край, знівечила добробут. Тепер сьому треба покласти край.
Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, поручаємо розпускати солдатів, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народню міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств.
Знищені війною і демобілізацією місцевости мають бути відбудовані при помочи державного скарбу.
Коли наші вояки вернуться додому, народні ради — громадські й повітові й городські думи мають бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Між тим щоб установити таку власть, до якої мали б довір'я й яка спіралася б на всі революційно-демократичні верстви народу, має Правительство додати до помочи місцевим самоврядуванням ради робітничо-селянських і солдатських депутатів, вибраних із місцевих людей.
В земельних справах комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціалізацію землі згідно з нашою постановою на 7 сесії.
Сей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Центральної Ради, й Рада Міністрів уживе всіх засобів, щоб передача землі земельними комітетами в руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.
Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу, переходять у розпорядження Народньої Української Республіки.
...Раді Народніх Міністрів поручаємо негайно пристосувати всі заводи й фабрики до мирних обставин, до виробу продуктів, необхідних для робочих мас.
Та сама війна дала сотки тисяч безробітних і інвалідів... Правительство Республіки має підняти промисел держави, має зачати творчу роботу по всіх галузях де всі безробітні могли б найти працю й приложити свої сили, й прийняти всі міри для обезпечення покаліченим і потерпівшим від війни.
При старім ладі торговці й всілякі посередники наживали на бідних, пригнічених клясах надмірі капітали.
Відтепер Українська Народня Республіка бере в свої руки найважнійші области торговлі й усі доходи з неї обертає на користь народу.
Торговлю товарами, які мається привозити з-за границі й вивозити за границю, вестиме сама наша держава, щоб не було такої доріжні, через яку завдяки спекулянтам терплять найбідніші верстви.
Для виконання сього доручаємо Правительству Республіки виробити й представити до затвердження закони про се, також про монополі заліза, вугля шкур, тютюну й инших продуктів і товарів, з котрих податки найбільше обтяжували робочі кляси в користь нетрудових.
Так само поручаємо установити державно-народню контролю над усіма банками... Відтепер кредитова поміч банків має йти передовсім на піддержку трудовому населенню й на розвиток народнього господарства Української Народньої Республіки, а не для спекуляції й ріжнородної банкової експлуатації.
На грунті анархії, неспокоїв у життю й недостачі продуктів зростає невдоволення серед деяких частин населення. Тим невдоволенням користуються ріжні темні сили й тягнуть неосвідомлених людей до старих порядків. Сі темні протиреволюційні сили бажають знову піддати всі вольні народи під одно царське ярмо — Росії. Рада Народніх Міністрів повинна безпощадно боротися з усіма контрреволюційними силами й кождого, хто призиває до повстання проти самостійної Української Народньої Республіки й до повороту старого ладу, — карати яко за державну зраду.
Всі демократичні свободи, проголошені Третім Універсалом Української Центральної Ради, потверджуються й окремо проголошується: в самостійній Українській Народній Республіці всі народи користуються правом національно-персональної автономії, яку признано за ними законом 22 січня.
Все перечислене в Універсалі чого не вспіємо виконати ми. Центральна Рада й наша Рада Міністрів, у найближчі тижні виконають, справдять і до оконечного ладу доведуть Українські Установчі Збори.
Ми поручаємо всім нашим громадянам перевести вибори як найбільш енергічно, підняти всі зусилля, щоб підрахунок голосів був закінчений якнайскорше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі Збори, — найвищий господарь і управитель нашої землі, й Конституцією нашої незалежної Української Народньої Республіки закріпили свободу, порядок і добробут на добро всього трудового народу її на тепер і на будучі часи. Сей найвищий наш орган має рішити про федеративну зв'язь з народніми республіками колишньої російської імперії.
Винниченко В. Відродження нації.
Ч. П. — С. 244—252.
27. ІЗ МИРНОГО ДОГОВОРУ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ НАРОДНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ І НІМЕЧЧИНОЮ, АВСТРО-УГОРЩИНОЮ, БОЛГАРІЄЮ, ТУРЕЧЧИНОЮ
9 лютого 1918 р.
МИРНИЙ ДОГОВІР
між Українською Народною Республікою з одної, а Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною з другої сторони
Тому, що Український Народ в протягу сучасної світової війни проголосив себе незалежним і виразив бажанє привернути мирний стан між Українською Народньою Республікою і державами, що находять ся у війні з Росією, постановили правительства Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини заключити мировий договір з правительством Української Народньої Республіки; вони хотять сим вчинити перший крок до тривалого і для всіх сторін почесного світового мира, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привернення дружніх відносин між народами на поли політичному, правному, господарському і умовому. В тій ціли до навязання мирових переговорів в Берестю Литовськім зібрали ся повновласники вище означених правительств.
Стаття І
Українська Народня Республіка з одної і Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина з другої сторони заявляють, що воєнний стан між ними покінчений. Сторони, заключуючі договір, рішили ся надалі жити взаїмно в мирі і дружбі.
Стаття II
1) Між Українською Народньою Республікою з одної і Австро-Угорщиною з другої сторони, оскільки ті дві держави граничитимуть з собою, будуть ті границі, які існували між Австро-Угорською Монархією і Росією перед вибухом війни.
2) Дальше на північ ітиме границя Української Народньої Республіки починаючи від Тарнограду, загально по лінії Білгорай — Щебогшин —Красно-став — Пугачів — Радин — Межиріче — Сарнаки — Мельник — Високо Литовськ — Каменець Литовськ — Прушани — Вигоновське Озеро.
Подрібно установлюватиме границю мішана комісія після етнографічних відносин і з узглядненєм бажань населення.
3) На випадок, якби Українська Народня Республіка мала граничити ще з якою іншою державою Почвірного Союза, то що-до того застерігають ся окремі умови.
Стаття III
Спорожнюване занятих областей почнеться негайно по ратифікації сього мирового договору.
Спосіб переведення опороженя і передачі спорожнених областей означуть повновласники інтересованих сторін.
Стаття IV
Дипльоматичні і конзулярні зносини між сторонами, що заключують договір почнуться зараз по ратифікації мирового договору. Для можливо найбільшого допущення конзулів обох сторін застерігають ся окремі умови.
Стаття V
Сторони, що заключують договір, зрікаються взаімно звороту їх воєнних коштів, себто державних видатків на провадженє війни, як також звороту їх воєнних шкід, то є тих шкід, які повстали для них і їх горожан у воєнних областях через військові зарядження з включенєм всіх реквізицій зроблених у ворожому краю.
Стаття VI
Воєнні полонені з обох сторін будуть відпущені до дому, хибаби вони схотіли за згодою держави, в котрій вони перебувають, залишитися в її областях або удатися до іншого краю.
Питання, що з тим стоять у зв'язку, погоджуються в окремих договорах, передбачених в VIII статті.
Стаття VIІ
Сторони, які заключують договір, прийшли в справі господарських зносин до слідуючої згоди:
1. Сторони, які заключують договір, зобов'язують ся взаїмно нав'язати негайно господарські зносини і устроїти обміну товарів на підставі слідуючих постанов:
До 31 липня біжучого року треба буде переводити взаїмну обміну лишків найважнійших сільсько-господарських і промислових виробів для покритя біжучих потреб згідно з такими постановами:
а) Кількість та рід витворів, котрих обміну передбачено в попередньому уступі, означить по обох сторонах комісія, яка складається з однакової кількости членів з обох сторін і збирається негайно після підпису мирового договору.
б) Ціни витворів при згаданій обміні товарів означує по взаїмній згоді комісія, котра складається з рівної кількости представників обох сторін.
в) Розрахунок відбувається в золоті на такій основі: 1000 німецьких державних марок в золоті рівні 462 карбованцям в золоті Української Народньої Республіки, а також рівні 462 рублям в золоті бувшого російського цісарства (1 рубель рівняється 1/15 імперіяла), або 1000 австрійських і угорських корон в золоті рівні 393 карбованцям 78 грошам в золоті Української Народньої Республіки, рівні 393 рублям 78 копійкам в золоті бувшого російського цісарства (1 рубель рівняється 1/15 імперіяла).
Берестейський мир. Спомини та матеріали.
—Л.; К., 1928. — С. 303—307.
28. ДЕКЛАРАЦІЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО ВИКОНАВЧОГО
КОМІТЕТУ РАД УКРАЇНИ
7 березня 1918р.
1. Мы никогда не рассматривали Украинскую Советскую Республику как национальную республику, а исключительно как Советскую Республику на территории Украины.
2. Мы никогда не стояли на точке зрения полной независимости Украинской Народной Республики, рассматривая ее как более или менее самостоятельное целое, связанное с общероссийской Рабоче-Селянской Республикой федеративними узами.
3. Одновременно мы не возражали против образования различных советских объединений, оставляя разрешение вопроса о взаимоотношениях их как с краевой, так и центральной общефедеративной Советской властью до более подходящего времени.
4. В настоящий момент, когда объединенная буржуазия, частью открыто, как Центральная Украинская Рада и ее новейшие союзники австро-германские империалисты, частью скрыто, как буржуазия российская, Дон, Крым и др., грозят раздавить Рабоче-Селянскую власть Украины, при том Украину в границах III и IV универсалов, т.е. в том числе и те части Украины, которые составляют Донскую, Донецкую, Крымскую и Одесскую Советские Республики, именно теперь особенно необходимо тесное обьединение всех советских организаций.
5. Центральный Исполнительный Комитет призывает все Советы к такому объединению на следующих основаниях:
а) Объединение создается в целях всемерной вооруженной защиты Советской власти на территории, на которой организуется особый Комитет по борьбе с контрреволюцией из представителей пойменованих п. 4 Советских Республик;
б) Ни одна из входящих в союз Республик не может без ведома и согласия правительств остальных республик вийти из обьединения и заключать секретные соглашения;
в) К этому Комитету переходит вся полнота власти по формированию, организаций й руководству военно-техническими силами;
г) Военно-оперативные части находятся целиком и исключительно в руках общего главного командования и всеми военными силами распоряжается только это главнокомандование;
д) Главнокомандующим войсками Украинской Народной Республики и общим главнокомандующим всеми военными силами назначается т. Овсеенко (Антонов).
6. Все средства, необходимые для успешного ведения гражданской войны (финансы, продовольствие, обмундирование, оружие и т.п.), распределяются объединенными комитетами.
7. В целях создания всех необходимых объединенных организаций на 15 марта 1918 года в Екатеринославе созывается конференция представителей переименованных Республик по два представителя от правительства каждой Республики.
Вест. Украинской Народной Республики.
1918. — 9 берез.
29. З ВІДОЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
11 березня 1918р.
До громадян Української Народньої Республіки
ОПОВІЩЕННЯ
Україна пережила тяжкі часи, яких давно не переживала. Саме в той час, як Центральна Рада доводила до кінця своє діло—мир з Західними сусідами і роспущення до дому втомленого, змученого війська, задоволення нашого селянства і робітництва земельним і робітничим законодавством і готовилась передати дальше порядковання нашою визволеною Україною новому господарів, Українським Установчим Зборам, найшли на нас російські большевики.
Пішов огонь і руїна по землі нашій. Горіли городи і села. Лилася невинна кров і нищилось все багацтво землі нашої.
Большевики збаламутили багато і наших людей, особливо салдатів, фальшивими чутками і порожніми обіцянками, котрих вони не могли здійснити, і захитали оборону нашої країни, їх підтримували також ті прихильники царської власти, нищителі трудящого народу, що не хотіли допустити, щоб Україна була вільною і незалежною, щоб зістались в силі свободи, проголошені третім і четвертим нашим Універсалом.
Російське Правительство большевицьких народніх комісарів завзялося знищити Українську Центральну Раду й постановлене нею Правительство Народніх Міністрів.
Але весь цей час — і під обстрілом Київа і під час виходу свого не переривали вони своєї роботи коло забезпечення волі України й її трудячого люду. Центральна Рада прийняла закон земельний, що всю землю передає трудовому народові, ухвалила закон про робочий восьмигодинний день. Постановила організувати громадські роботи для безробітних і призначила на це 100 міліонів карбованців. Довела до кінця і діло миру, і в самий час, коли большевики входили до Київа, в Берестю делегати України підписали мир з Германією, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною—мир почесний і гідний, який вертав Україні всі землі і всіх полонених без усяких оплат.
Українське військо, яке вірне зісталось при Центральній Раді, за той час завзято билось з большевиками. Про те бачучи, що ця боротьба затягається, і своїми силами не можна буде скоро вигнати з України ворогів і завести ладу, весна надходить, і для роботи мусить бути лад і порядок. Рада Народніх Міністрів постановила прийняти допомогу нових, замирених сусідів— Германії і Австрії, щоб за поміччу їх війська яко мога скоріше очистити край наш.
Вороги нашої волі з цього приводу почали лякати людей, що тепер, як німці йдуть на Україну, то це кінець української волі, кінець свободам, знов будуть панувати пани, а селянам землі не буде.
А це не правда.
Українська Центральна Рада, як проголосила своїм четвертим Універсалом незалежність і самостійність Української Народньої Республіки, так при тій самостійности й незалежности стоїть і буде їх боронити від усякого замаху.
І Українська Центральна Рада не має наміру задержувати в своїх руках власти довше, ніж можуть зібратись Всенародні Збори. Українські Установчі Збори, призначені на день 2 лютого, не могли зібратись через большевицький наступ. В цій хвилі ще не відомо, і де встигли відбутись вибори, а де ні і чи не знищено результатів тих виборів. Але в кожному разі Центральна Рада як тільки можна скорше постарається скликати вибранців народніх, вибраних загальним, рівним, прямим тайним і пропорціональним голосуванням і передасть їм власть.
Дано в Київі, року 1918 дня 11-го березня, в свято народження Тараса Шевченка.
Робітнича газ. —1918.— 13 берез.
30. ГРАМОТА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
29 квітня 1918р.
Громадяне України!
Всім Вам, козаки та громадяне України, відомі події посліднього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.
Спаслась вона дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні свому слову, продовжують і по цей час боротись за цільність і спокій України.
При такій піддержці у всіх зродилась надія, що почнеться відбудовання порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло.
Але ці надії не справдились.
Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.
Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.
При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була-б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.
Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.
І тією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.
Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обгрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.
Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші звільняються.
Всі инші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов'язків.
В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.
До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.
Права приватної власности — як фундаменту культури і цівілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.
Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартости від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.
Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.
В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціятиви.
Передбачаю всю трудність стаючої переді мною праці і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов'язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.
Мені далекі і чужі які-б-то не було власні побудження, і головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України.
В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України—без ріжниці національності й віросповідання — помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному велике відповідальному ділі.
Гетьман Всієї У країни Отаман Ради Міністрів
29 квітня 1918 р., м. Київ.
Державний вісн.-1918.-16 трав.
31. ІЗ ЗАКОНІВ ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
29 квітня 1918р.
Тимчасово до вибрання Сойму й відкриття його діяльности державний устрій України й порядок керування основується на отсих законах:
ПРО ГЕТЬМАНСЬКУ ВЛАДУ
1) Влада управи належить виключно до Гетьмана України в межах всієї Української Держави.
2) Гетьман стверджує закони й без його санкції ніякий закон не може мати сили.
3) Гетьман призначає Отамана Ради Міністрів. Отаман Міністрів складає Кабінет і представляє його в повнім складі на затвердженнє Гетьмана. Гетьман затверджує і скасовує Кабінет у повнім його складі. Гетьман приймає і звільняє инших урядових осіб в раді, коли для останніх не обгрунтовано законом иншого порядку призначення і звільнення.
4) Гетьман є найвищий керовничий всіх зносин Української Держави з закордонними державами.
5) Гетьман є верховний воєвода Української Армії та Фльоти.
6) Гетьман оголошує обпасти на військовім, осаднім або виключнім стані.
7) Гетьманови належить помилуваннє засуджених, полегченнє кари й загальне прощаннє зроблених проступних подій з касуваннєм проти них переслідування і визволення їх від суду й кари, а також складання державних поборів і даровання милости в особистих випадках, коли сим не нарушаються нічиї охоронені законом інтереси та громадянські права.
8) Накази й розпорядки Гетьмана закріпляються Отаман-Міністром або відповідним йому Міністром.
ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ І ГРОМАДЯН
11) У мови придбання прав українського козацтва та громадянства а так само їх утрачення означаються законом.
12) Захист Рідного Краю се обов'язок кожного козака та громадянина Української Держави.
13) Українські козаки та громадяни повинні платити установлені законом податки й мита, а також відбувати повинности згідно з постановою закону.
14) Ніхто не може підлягати переслідуванню за проступне діланнє иншим способом, як тільки означеним законом.
15) Ніхто не може бути затриманий під сторожею инакше, як лише у випадках, означених законом.
16) Ніхто не може бути суджений і покараний инакше, як тільки за проступні ділання передбачені істнуючими в час їх здійснення законами.
17) Оселя кожного непорушна. Робити обшукуваннє й арешт в будинку без згоди його господаря можливо не инакше, як у випадках і в порядку, означених законом.
18) Кождий український козак і громадянин має право вільно вибирати мешкання і працю, набувати і продавати майно та без заборони виїзджати за кордон Української Держави.
19) Власність непорушна. Примусове вивласеннє нерухомого майна, коли необхідно для якої небудь державної чи громадської користи можливе не инакше, як за відповідну платню.
20) Українські козаки та громадяни мають право робити зібрання, в межах, нешкідливих законам, мирно й без зброї.
21) Кождий може в межах, установлених законом, висловлювати й писати свої думки, а так само розповсюджувати їх шляхом друку або иншими засобами.
22) Українські козаки та громадяни мають право гуртувати громади й спілки в межах, непротивних законам.
ПРО РАДУ МІНІСТРІВ І ПРО МІНІСТРІВ
34) Напрямок і об'єднання праці окремих секцій по прикметам як законодавства, так і найвищої Державної Управи складається на Раду Міністрів.
35) Керуваннє ділами Ради Міністрів складається на Генерального Секретаря і на підлягаючу йому Державну Генеральну Канцелярію.
36) Отаман-Міністер і Міністри відповідають перед Гетьманом за загальний хід державної управи. Кожний з них окремо відповідає за свою діяльність і розпорядки.
37) За проступні по посаді ділання Отаман-Міністер і Міністри підлягають громадській і карній відповідальності! на основах, в законі означених.
ПРО ГЕНЕРАЛЬННЙ СУД
42) Генеральний Суд Української Держави уявляє собою найвищого хоронителя і захистника закону та Найвищий Суд України для справ судівництва й адміністративних.
43) Генеральний Суд оголошує до загальної відомости всі закони й накази Уряду, слідкуючи за законністю їх видання.
44) Порядкуючий Генеральний Суддя та всі Генеральні Судді призначаються Гетьманом.
Гетьман Всієї України Павло Скоропадський
Отаман Ради Міністрів Микола Устимович
29 квітня 1918 р., Київ
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті.— Т. 1.
— С. 386—389.
32. ІЗ РЕЗОЛЮЦІЙ І З'ЇЗДУ КП(б)У
Липень 1918р.
1. Всі соціальні групи населення України поділилися на два основні табори: табір, що стоїть на боці соціалістичної революції, і табір контрреволюційний, що стоїть проти неї. Табір контрреволюційний, у свою чергу, має два основні підрозділи: по-перше, фінансово-капіталістично-поміщицький і, по-друге, дрібнобуржуазно-куркульсько-інтелігентський.
2. Відповідно до цього на Україні є три головні політичні центри притягання:
а) німецько-гетьманський;
б) націоналістичний центр решток Центральної ради;
в) радянський.
Виходячи з того, що:
1) Україна економічно нерозривно зв'язана з Росією;
2) економічна єдність України і Росії за останнє 10-ліття створила міцний базис для єдності боротьби пролетаріяту України і Росії; .
3) відокремлення України від Росії, як в силу цього, так і в силу всієї міжнародної обстановки, має характер тимчасової окупації; .
4) ідея “самостійності” України, під ширмою якої німецькі імперіялісти:
загарбували й поневолювали Україну під ярмо капіталістів та поміщиків, остаточно дискредитована в найширших трудових масах України;
5) повстання на Україні розгортається під лозунгом відновлення революційного возз'єднання України з Росією, —
І з'їзд Комуністичної партії України вважає, що завданням нашої партії на Україні є: рішуче порвавши з помилками минулого, боротися за революційне об'єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму в межах Російської Радянської Соціялістичної Республіки, на шляху до утворення всесвітньої пролетарської комуни.
Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів,
конференцій і пленумів ЦК:У 2 т.
К., 1976. —Т. 1. — С. 14—15, 20.
33. ВІДОЗВА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ
1 листопада 1918 р.
Український Народе!
Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави.
Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої австро-угорської монархії Українська Держава і її найвища власть. Українська Національна Рада.
З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.
Український Народе!
Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу.
Заки будуть установлені органи державної власти в законнім порядку українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати
власть.
Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені.
Всі жовніри української народности підлягають від нині виключно Українській Національній Раді і приказам установлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави.
Все здібне до оружжя українське населеннє має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути оберігані залізниці, почта й телеграф.
Всім горожанам української держави без ріжниці народности і віросповідання запоручається горожанську, національну і віроісповідну рівноправність.
Національні меншости Української Держави — Поляки, Жиди, Німці — мають вислати своїх відпоручників до Української Національної Ради.
Аж до видання законів Української Держави обов'язують дотеперішні закони, на скільки вони не стоять у противенстві до основ Української Держави.
Як тільки буде забезпечене й укріплене істнування Української Держави, Українська Національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави.
Склад утвореного Українською Національною Радою кабінету і його програму оголоситься.
Український народе!
Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу!
Львів, 1 падолиста 1918р.
Українська Національна Рада.
Конституційні акти України. 1917—1920.
К.. 1992. — С.94—95.
34.ГРАМОТА ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО ПРО ФЕДЕРАЦІЮ УКРАЇНИ 3 РОСІЄЮ
14 листопада 1918р.
Перемир'я між Німеччиною й Державами Згоди заключено. Найкривавіша війна скінчилась, і перед народами всього світу стоїть складне завдання утворити основи нового життя .
Серед решти частин багатострадальної Росії на долю України випала порівнюючи більш щаслива доля. При дружній допомозі Центральних Держав вона зберегла спокій аж до нинішнього дня. Ставлячись із великим почуттям до всіх терпінь, які переживала рідна їй Великоросія, Україна всіма силами старалась допомогти своїм братам, оказуючи їм велику гостинність і піддержуючи їх всіма можливими засобами в боротьбі за відновлення в Росії твердого державного порядку.
Нині перед нами нове державне завдання. Держави Згоди були приятелями колишньої єдиної Російської Держави. Тепер, після пережитих Росією великих заворушень, умови її майбутнього існування повинні, безумовно, змінитися. На інших принципах, принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність краю і в її межах перший раз свобідно віджили всі принищені та пригноблені большевицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії. Від неї ж вийшла дружба й єднання з славним Всевеликим Доном і славними Кубанським і Терським Козацтвами. На тих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди, а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Європи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. Їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії.
В осягненні цієї мети лежить запорука добробуту як усієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутности. Глибоко переконаний, що інші шляхи були б загибеллю для самої України, я кличу всіх, кому дорога її майбутність, тісно зв'язана з будучиною і щастям всієї Росії, з'єднатися біля мене і стати грудьми на захист України й Росії. Я вірю, що цій святій патріотичній справі ви, громадяни й козаки України, а також і решта людности, дасте сердечну й могутню підтримку.
Новосформованому нами кабінетові я доручаю найближче виконання цього великого історичного завдання.
Павло Скоропадський
14 листопада 1918р.
Місто Київ.
Кедрин І. Паралелі в історії України:
З нагоди 50-річчя Ризького миру.
Нью-Йорк. 1971.—С. 83—84.
35. ВІДОЗВА ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
15 листопада 1918 р.
“Громадяне!
Генерал російської служби П.Скоропадський, порозумівшись у квітні 1918 року з німецькими генералами, штиками німецьких,—тоді ще не вільних підлеглих їм салдатів, — назвавшись гетьманом, захопив владу на Україні й скасував Українську Народню Республіку.
З того менту зачалось нищення всіх народніх прав та нечувані знущання над демократією України жандармів і поліцаїв старого царського ладу. Клясова помста поміщиків та буржуазії дійшли до такої міри, якої не знав і царський режим.
І що більше панування генерала-гетьмана посувало Україну до єдиної неділимої Росії, то лютіще, отвертіще й ціничніще ставало топтання прав народу й глузування пануючих кляс над усіма здобутками революції, як політично-соціальними, так і національними.
Останнім зрадницьким актом генерала-гетьмана П. Скоропадського про скасування самостійности Української Держави український народ віддається остаточно на поталу поміщицько-бюрократичній реакції та на цілковите поневолення. Сформований новий Уряд із представників реакційних кляс, які мають творити єдину неділиму Росію, виразно говорить про те, що чекає український народ, коли він не встане рішуче й до останнього чоловіка в оборону свого життя.
Український Національний Союз, яко найвище представництво організованої української демократії, вживав до останнього дня всіх заходів, щоб без пролиття крови й дезорганізації громадського життя захистить і одстояти права народу. Але всі мирні заходи української демократії весь час зустрічали лютий опір з боку поміщиків, бюрократії та буржуазії.
Отже настав час залишити мирні заходи.
Од імени організованої української демократії, від усього активного народнього громадянства, яке обрало нас, ми, Директорія Української Народньої Республіки, сим оповіщаємо:
Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народньої влади. Все Правительство його, як протинародне, протинаціональне, оповіщаємо недійсним.
Пропонуємо генералу П. Скоропадському й його міністрам залишити обманом і насильством захоплені ними урядові посади.
В ім'я спокою, порядку в Республіці пропонуємо зробити це негайно, без пролиття крови.
Офіцерським руським організаціям пропонуємо мирно скласти зброю й виїхати з меж України, куди хто схоче. В противному разі місце висилки їх буде призначено Урядом Української Народньої Республіки.
Застерігаємо генерала Скоропадського, його міністрів, руських офіцерів і всіх, хто з ними, що всякі насильства, утиски, образи й пошкодження українцям, а також демократичним особам і організаціям якої будь національности викличуть помсту, вибух якої ніхто не зможе спинити. В інтересах цих груп і осіб пропонуємо утриматись від агресивних заходів проти демократії.
Німецьке вояцтво демократичної Германської Республіки оповіщаємо що українська демократія більш не може терпіти насильств, знущання й злочинного для всього краю панування монархічно-поміщицької реакції й з зброєю в руках буде обстоювати права поневоленого народу. Ми віримо, що салдати германського визволеного народу поставляться до боротьби пригніченого українського народу відповідно до своєї гідности.
Всім громадянам заявляємо:
Хто стоїть за утиск та експлуатацію селянства та робітництва; хто хоче панування жандармів і охранок; хто може спокійно дивитись на розстріл мирних студентів озвірілими руськими офіцерами,—той нехай виступає разом з гетьманом і його урядом за єдину неділиму гетьмансько-монархічну Росію проти волі демократії Української Народньої Республіки.
Всі останні чесні громадяне, як українці так і не-українці, повинні разом з нами стати збройною дружною силою проти ворогів і злочинців народу й тоді всі соціальні й політичні здобутки революційної демократії будуть повернені. А Українські Установчі Збори твердо й непохитно закріплять їх на вільній Українській землі.
Разом з тим Директорія Української Народньої Республіки закликає всіх борців стежити за порядком і рішуче та безпощадно припиняти грабіжі.
Українські народньо-республіканські війська підходять до Київа. Для ворогів народу вони несуть заслужену ними кару, для демократії всіх націй України визволення.
До зброї, громадяне, й до порядку.
Голова Директорії Української Народньої Республіки В. Винниченко Члени Директорії С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський.
У Києві, 15 листопаду 1918.
Винниченко В. Відродження нації
(Історія української революції.
Марець 1917 р.— Грудень 1919 р.).
Київ; Відень, 1920. — Ч. 3.—С.110—114.
36. ТЕЛЕГРАМА ГЕТЬМАНА СКОРОПАДСЬКОГО ПРО ЗРЕЧЕННЯ ВІД ВЛАДИ
14 грудня 1918р.
Вчера на имя городского головы получена от гетьмана следующая телеграмма:
“Я гетман всея Украины, в течении 7,5 месяцев все свои силы клал для того чтобы вывести страну из того тяжелого положення, в котором она находится. Бог не дал мне сил справиться с этой задачей. Ныне в силу спожившихся условий, руководствуясь исключительно благами Украины, от власти отказываюсь.
Павло Скоропадский.
14 декабря 1918 г.”
Гражданская война на Украине.
Т.І, кн.І. —С. 503.
37. ІЗ ДЕКЛАРАЦІЇ ДИРЕКТОРІЇ УНР
26 грудня 1918 р.
Директорія пропонує:
1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії та встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з'їхатись у губернії і вибрати своїх делегатів на Конгрес трудового Народу України. Ті делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово є у війську, так і тих, що мирною працею дома допомагають творити народний державний лад та порядок.
2. Міському робітництву вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та инших установ людської праці своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України. Частина робітництва неукраїнської національности під час боротьби українського народу з бувшим гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина нейтрально. Директорія гадає, що в боротьбі за визволення всіх працюючих не-українське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружно прилучиться до всього Трудового Народу України.
3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, тоб-то: робітникам на полі народньої освіти, лікарським помічникам, народним кооперативам, служачим у конторах та инших установах так само вибрати своїх представників на Конгрес Трудового Народу України.
Місце й час одкриття праці Конгресу, а також норми виборів до нього
Директорія оповіщає окремою інструкцією.
Конгрес Трудового Народу України матиме всі верховні права і повновласть рішати всі питання соціяльного, економичного та політичного життя Республики. Конгрес Трудового Народу, яко революційне представництво організованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формулі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраним по удосконаленій системі виборів, себ-то Установчими Зборами. Конгрес Трудового Народу має вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. До цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якими-будь групами насильством над волею Трудового Українського Народу і тому буде рішуче припиняти всякі такі самовольці виступи.
До Конгресу Директорія верховною властю своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.
Рятуючи державу від дальшого господарського та промислового занепаду, розграбовання та безоглядної експльоатації робітництва і всього населення. Директорія поставить на фабриках, заводах та инших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, користного для народу життя.
Всі зусилля свої Директорія направить на таку організацію народнього господарства, яка відповідала б сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ і на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія вважає своїм обов'язком взяти під керування Української Народньої Республики головні галузі української промисловости й направити господарство в них в інтересах працюючих кляс і всього громадянства, а не малої групи кляси великовласників. Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть організовані “комісії боротьби з спекуляцією”. Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідности (шкури, мануфактури, залізних виробів та иншого краму, а також продуктів споживи).
Стаючи твердо і непохитно на шлях соціальних основних реформ. Директорія вважає необхідним підкреслити, що вживатиме всіх заходів, щоб уникнути анархичних. неорганізованих і несистематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обов'язком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-історичними і міжнародніми умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяльних реформ, яких досягатиме світова, особливо західно-європейська трудова демократія.
В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на грунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав. Ставлячи перед собою великі та складні завдання. Директорія хотіла би всі здорові трудові сили свого народу вжити не на кріваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та заведення порядку й ладу, так бажаного всім працюючим.
Так само у внутрішніх відносинах Республики Директорія ставить собі метою національну злагоду і дружне поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють Українську Землю.
Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюючих трудовий народ України без жорстоких, крівавих і непотрібних форм боротьби досягне своєї мети. Отже, клясам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшости народу повинно належати їй самій більшости, себ-то клясам трудовим. Трудову інтелігенцію Директорія закликає рішуче стати на бік працюючих кляс і в інтересах творення нового справедливого життя для всього народу прикласти своїх сил, знаття і науки для найкращого направлення будівничого соціяльного процесу. Соціялістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямів і всіх національностей Директорія кличе поставитися з повним розумінням важности моменту і всі свої сили направити на правильну та достойну трудового народу організацію волі його, на організацію порядку й ладу по всій землі Трудової Республики.
Доручаючи негайне переведення в життя цих великих задач Правительству Української Народньої Республіки — Раді Народніх Міністрів, Директорія вірить, що весь трудовий народ України щиро допоможе своєму Правительству в цій важній, відповідальній роботі.
Голова Директорії УНР В. Винниченко;
члени Директорії: Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко.
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. І. —
С. 408—412.
38. УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
22 січня 1919р.
Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської* імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західньої Української Народньої Республіки з Надніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти
і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західньої Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України—Західно-Українська Народня Республіка /і Угорська Україна/ і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умірали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.
22 січня 1919 року.
У м.Києві
*В оригіналі дописано олівцем — “Угорської”.
ЦДАВО України, ф. 1429, оп. 1, спр. 5, арк. 5. Оригінал.
39. ІЗ УНІВЕРСАЛУ ТРУДОВОГО КОНГРЕСУ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
28 січня 1919р.
Ми, представники Трудового Народу України, її робітництва і селянства, зібравшись у столичнім городі Київі і обговоривши найважніші потреби Українського трудящого люду, постановили в цей тяжкий час, коли на Україну з усіх боків нападають вороги нашої волі, доручити і надалі, до слідуючої сесії Конгресу Трудового Народу України, вести державну роботу Директорії, яка підняла повстання проти гетьмансько-панської самовласти і заслужила своєю щирою революційною діяльністю повного довір'я селянства і робітництва.
Конгрес Трудового Народу Української Народньої Республіки оповіщає робітничий і селянський люд, що він через військові події на Україні припиняє на деякий час свої засідання, аби, роз'їхавшись по городах, повітах і волостях, ми, члени Трудового Конгресу, могли допомогти найважнішій тепер роботі — обороні нашого Рідного Краю.
Вся вища власть на Україні, на час перериву засідань Трудового Конгресу, має належати Директорії, котра доповнюється представником од Наддніпрянської України (Галичини, Буковини і Угорської України), акт з'єднання з якою затверджено на першім засіданні Конгресу 24-го цього січня.
Для підготовки законопроектів до слідуючої сесії Трудового Конгресу Української Народньої Республіки, Конгрес Трудового Народу України визнав необхідним залишити після себе такі комісії: по обороні Республіки, земельну, освітню, бюджетову, заграничних справ і комісію харчових справ.
Власть виконавчу Директорія має доручити Раді Народніх Міністрів, яка відповідає за свою роботу перед Трудовим Конгресом, а на час перериву засідань перед Директорією Української Народньої Республіки.
Власть на місцях здійснюють представники Правительства, Республіки, які мають працювати в тісному контакті і під контролем повітових і губерніяльних Трудових рад, що складаються пропорціонально з представників селянства й робітництва.
Інструкцію про вибори в Трудові Ради має негайно виробити Правительство Республіки, разом з комісіями Трудового Конгресу.
В цілях закріплення демократичного ладу Правительство Української Народньої Республіки, разом із комісіями, має підготувати закон для виборів Всенароднього Парламенту Незалежної Соборної Української Республіки.
Конгрес Трудового Народу України висловлює своє нерушиме побажання, щоб Директорія і Рада Народніх Міністрів провадили надалі свою працю по переведенню земельної реформи, в основі якої лежить передача землі без викупу трудовому народові.
З усіх боків цілості і незалежності Української Народньої Республіки загрожують сильні держави.
Для того, щоб не повторилося наше давнє лихо-неволя під властю чужих народів, Конгрес Трудового Народу України кличе всіх синів трудового селянства і робітництва на боротьбу за землю і волю.
Нехай узнають всі сили, які на нас нападають, що Український Народ уміє не тільки скидати катів та тиранів, але вміє й будувати свою республіку і може всією силою, непохитно й неухильно обороняти своє право порядкувати самим собою.
Народе Український! Будь на сторожі свого права!
Проти тебе воюють не тільки імперіялістичні контрреволюційні вороги, але ти бачиш, як Совітська Росія, яка не по правді називає себе соціялістичною, теж посилає своїх наймитів—китайців та латишів проти твоєї незалежности.
Конгрес Трудового Народу України заявляє перед усім світом, що Український Народ бажає мира з усіма народами і не має думки забирати під свою владу чужі землі, але він не допустить ніяких замахів від якої б не було держави на свою цілість, самостійність і незалежність.
Конгрес Трудового Народу України, стоячи за самостійну Українську Народню Республіку, для рятування землі і волі закликає щирих синів землі Української стати кріпко до зброї під стяги славного війська Директорії Української Народньої Республіки.
Ухвалено Конгресом Трудового Народу України
у м. Києві січня 28 дня року 1919.
*Вилучено прізвища членів Директорії УНР, які підписали Універсал.
Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. І. —
С. 424-426.
40. З ВІДОЗВИ РАДИ НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УНР ДО ДЕРЖАВ АНТАНТИ ТА ДЕРЖАВ ВСЬОГО СВІТУ
8 жовтня 1919р.
Позбавлений на протязі століть свого державного життя, але не стративший своєї національної свідомості і непереможної віри в краще майбутнє, український народ вже третій рік з нечуваним героїзмом бореться за свої національні та соціальні права і серед загальної анархії беж жадної сторонньої допомоги будує Самостійну Українську Народню Республіку.
Майже весь час ця боротьба провадилась проти озброєних військ Московського комуністичного імперіалізму, котрий, мимо волі й свого і нашого народу, хотів огнем та мечем навязати нам свої національні і соціальні ідеали.
Але в останні дні Уряд УНР був змушений оповістити таку ж рішучу боротьбу і цілком протилежній з соціального погляду групі, а саме виразникові
волі московського реакційного імперіалізму генералу Денікінові.
Розуміючи всю небезпеку боротьби в двох протилежних, як ідейно, так і стратегічно, напрямках, особливо боротьби виключно власними силами, без жадної допомоги з боку других народів, уряд УНР не міг однако не виконати волі свого народу, котрий вже виявив шляхом повстань свій рішучий протест проти насильства і ганебних вчинків генерала Денікина.
Генерал Денікин, оповіщаючи своєю метою будування єдіної неділимої Росії, не тільки іде всупереч з багато раз висловленою волею Українського народу, але і проти волі других народів бувшої царської Росії, що рішуче прагнуть до самостійного і незалежного державного життя.
Генерал Денікин, беручи за зразок реакційні закони старого часу, немилосердно нищить українську культуру, позбавляє нас права і змоги вчитись в українській школі, забороняє вживати української мови в церкві, закриває наші культурні інституції, нищить українські книжки, себто творить те, чого навіть наші вороги — московські комуністи не дозволяли собі робити.
Ворожість та ненависть до всього українського дійшла до того, що адміністрація добровольчеської армії нищить і ліквідує навіть Українське Товариство Червоного Хреста.
Втративши останню надію на порозуміння з добровольчеською армією, Правительство УНР сподівається, що великі демократичні держави Антанти, які допомагали матеріально генералу Денікину в його боротьбі проти насильників-комуністів, не будуть допомагати його насильствам над вільним Українським Народом.
Во імя права і справедливости ми домагаємось, аби держави Антанти примусили генерала Денікина залишити територію України і дати можливість Правительству Української Народньої Республіки установити лад і спокій на вільній Українській землі.
Голова Ради Народних Міністрів Української Народньої Республіки Ісаак Мазепа
Керуючий Міністерством Закордонних Справ Андрій Левицький
8 жовтня 1919 р., м.Кам.-Под.
ЦДАВО України, ф. 1065, оп. 4, спр. 2, арк. 8, 8 зв., 9. Засвідчена копія.
41. ІЗ ПОЛІТИЧНОЇ КОНВЕНЦІЇ МІЖ ПОЛЬЩЕЮ І УКРАЇНОЮ
21 квітня 1920р.
Уряд Української з одного боку і Уряд Річі Посполитої Польської з боку другого — в глибокому пересвідченню, що кожний нарід посідає природжене право на самоопреділення та окреслення своїх стосунків з сусідами і однаково виходячи з бажання уґрунтувати підстави для згодного і приязного співжиття на добро і розвиток обох народів, погодились на слідуючі постанови:
1. Визнаючи право України на незалежне державне істнування на території в межах на північ, схід і південь, як ці межі будуть опреділені договорами Української Народньої Республіки з її пограничними, з тих сторін сусідами. Річ Посполита Польська визнає Директорію Незалежної Української Народньої Республіки на чолі з Головним Отаманом п. Симоном Петлюрою за Верховну Владу Української Народньої Республіки.
2. Кордон між Українською Народньою Республікою і Річю Посполитою встановлюється слідуючий: на північ від річки Дністра вздовж річки Збруча, а далі вздовж б.кордону між Австро-Венгрією та Росією до Вишегрудка, а від Вишегрудка на північ через узгіре Кременецькі, далі по лінії на схід від Здолбунова, потім вздовж східного адміністраційного кордону Рівенського повіту, далі на північ вздовж кордону адміністраційного бувшої губернії Мінської, до схрещення його р. Припяттю до її устя.
Щодо повітів Рівенського, Лубенського і частини Кременецького, які зараз відходять до Річі Посполито-польської, то пізніше має наступити стислійше порозуміння.
Докладне окреслення кордонної лінії повинно бути переведено спеціяльною українсько-польською комісією, складеною з відповідних фахівців.
3. Уряд польський признає Україні територію на схід від кордону зазначеного в арт. 2 цієї умови, до кордонів Польщі з 1772-го року (передрозборових), які Польща вже посідає або набуде від Росії шляхом збройним чи дипльоматичним.
4. Польський Уряд зобов'язується не заключати жадних міжнародніх умов, направлених супроти України; до того ж самого зобов'язується Уряд Української Народньої Республіки супроти Річі Посполитої Польської.
5. Права національно-культурні, які Уряд Української Народньої Республіки забезпечить громадянам польської національности на території Української Народньої Республіки, будуть в неменшій мірі забезпечені громадянам національности української в межах Річі Посполитої Польської і на відворот.
6. Заключаються спеціяльні економічно-торговельні умови між Українською Народньою Республікою і Річю Посполитою Польською. Аграрна справа на Україні буде розв'язана конституантою. До часу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської національности на Україні — опреділюється згодою між Річю Польською Посполитою і Українською Народньою Республікою.
7. Заключається Військову Конвенцію, що ставить інтегральні частини цієї умови. <…>*
*Вилучено статті 8, 9.
Кедрин І. Паралелі в історії України. —С. 89—91.
42. ІЗ ДЕКЛАРАЦІЇ УРЯДУ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
2 червня 1920р.
Збройною боротьбою кращих синів України під проводом Головного Отамана Симона Петлюри, твердою вірою в святе діло визволення, а в останній час ще й за дружньою допомогою польського народу, якому від Москви загрожує таке саме лихо, як і нам, звільнено значну частину нашої землі від московської влади.
Тепер наш народ може приступити до заведення на Вкраїні того ладу, якого йому треба, може відновити свою державність. Порядок на Вкраїні повинен відповідати дійсним потребам її населення, його встановить народне представництво—Парламент, складений на підставі загального, рівного для всіх, безпосереднього, таємного та пропорціонального виборчого права. Тоді не зможе одна якась партія підбивати під себе всю людність, як цього хотять большовики-комуністи для своєї партії.
Щоб провадити підготовчу роботу до скликання Парламенту та щоб держати до того часу лад в Державі і поліпшити її стан. Головний Отаман Симон Петлюра покликав нас до роботи, яку вестимемо, стоючи на такому грунті:
Щоб звільнити всю територію України від ворогів, та щоб і надалі не опанували нами чужі люде, в першу чергу будемо дбати про утворення з усіх активних сил українського народу міцної дисціплінованої армії, такої сили. щоб вона мала змогу захищати край від ворога, чи він напіратиме зовні, чи робитиме заколот в самому краю.
Тільки регулярна армія, аполітична, але свідома своїх національно-державних обов'язків, забезпечить нашому народові самостійність і зможе захистити границі України після того, як союзне Польське військо, допомігши нам, буде відкликане своїм Правительством додому.
Яко кадри при організації численного Українського війська нарівні з частинами, зформованими на Поділлю і в Польщі, використовується героїчна армія, що під проводом генерала Омельяновича-Павленка, у початку сього Травня з'єдналася з загальним україно-польським фронтом після пятимісячної безпримірної боротьби в запілю московських наїздників.
Щоб утримувати армію, та завести і держати лад в країні, треба великих коштів; самими паперовими грішми справи не залагодимо, як це й вже ми бачили на прикладі большовиків та добровольців, що грошей випускали багато, а народньому господарству вія того краще не було. Отже Правительство подбає про поліпшення народнього господарства.
Забезпечуючи робітничим масам здобутки революції, а Державі певні джерела доходу, воно вживе заходів, щоб притягти приватну іниціативу і засоби до відбудови зруйновної промисловости, дрібної та великої і до того-ж підтримає ремісничу працю, щоб вона могла розвиватись і організуватись при найбільш сприятливих обставинах. Рівнож буде застережено волю і розвиток торгу зовнішнього, так і внутрішнього.
Вважаючи нашу кооперацію одною з основ міцного економічного розвитку Держави, Уряд сприятиме кооперативним установам в їх роботі та поширенні впливу на ріжні галузі народного господарства.
Одночасно треба перевести і посильне оподаткування людності. Це оподаткування буде одним із засобів налагодження фінансового становища Держави, дасть спроможність не так значно побільшувати випуск паперових грошей, підійме їх цінність і тим зменшить ту страшну дорожнечу, від якої населення терпить більше втрат, аніж від справедливих податків.
Для полагодження господарства України особливо важне місце займає налагодження транспорту. Без потрібного числа паровозів, вагонів і пароплавів без палива і техничного приладдя неможливо направити цю справу. Правительство вживе всіх заходів, щоб надати цій справі певного ходу, як способом відновлення внутрішньої продукції потрібного знаряддя, так і шляхом допомоги від західних сусідів і союзників.
Внутрішнє життя Республіки потребує для піддержки старого ладу відповідних органів на місцях. Правительство має своїм завданням перевести систему внутрішніх реформ, ставлячи в першу чергу заведення твердої влади та планомірної організації ладу і повного спокою, щоб забезпечити життя і добробут всіх громадян країни без ріжниці націй. Конечною точкою внутрішніх реформ буде заведення міцних органів місцевого демократичного самоврядування на які й спиратиметься в своїй діяльності майбутнє народне представництво. Поки складуться умови, які зроблять можливим проведення виборів в Парламент, на вказаних вище підставах, Правительство в найкоротшім часі скличе тимчасові орган — Передпарламент — з представників населення місцевих самоврядувань та визначних громадських, політичних, професійних і кооперативних організацій. Цей Передпарламент і буде творити біжучу законодавчу роботу, яку тепер силою обставин примушена провадити Рада Народніх Міністрів.
Велика руїна повстала на Вкраїні, коли рішалася земельна справа, але ж тепер, коли революція досягла своєї найвищої соціяльної мети, передавши землю до рук селянства яке є основою нашої державности, земельна справа може бути спокійно вирішені згідно інтересам селянського та загально-державного господарства в нашій країні — голосом самого народу. Отже Правительство вважає що до остаточного вирішення земельного питання в Парламенті вся земля і надалі повинна залишатися в користуванні селян, котрі її обробляють і обсівають під загальним керуванням Міністерства Земельних Справ та його органів на місцях. Народ наш відбудовує своє державне істнування в тяжких умовах. Тільки за останній час ми маємо змогу вчитися своєю мовою, розвивати свою культуру в державному обсягу. Правительство дбатиме про те, щоб допомогти нормальному розвиткові освіти і культури на Вкраїні і заведе національно-державну школу на всіх її ступінях. З Української Церкви, що повинна бути національною і незалежною, буде скинено те ярмо, яке старається закріпити на ній Москва, намагаючися держати совість Українського Народу під своєю кормигою. Одночасно Правительство забезпечить також волю всіх инших ісповідань на Вкраїні.
Мир з Польщею, визнання нею державних прав Українського народу, дружне-сусідська поміч її в боротьбі з спільним ворогом відкриває перед Україною широкі обрії спільного з усією Європою культурно-економичного життя. Правительство вважає, що народи Заходу зрозуміли силу прямування нашого народу до самостійного життя і не дадуться більше на злобні вигуки наших бувших властителів, ніби то народ наш не має підстав, щоб збудувати власну державу. Правительство подбає, щоб про визвольну боротьбу проти московських імперіялістів, яка ведеться нині за союзною допомогою Польщі, було всім відомо, а визнання нашої Республіки иншими Державами було закріплено відповідними актами.
Правительство сподівається закріпити добросусідські відносини з Руминією і досягти найщирійшого порозуміння з солідарними з нами Державами Прибалтики, Чорномор'я та Кавказу.
Правительство вважає за зло всякі національні утиски і буде на сторожі дотеперішніх придбань і гарантій дійсної рівности національних меншостей, щоб в спільній хаті не було колотнечі, а були мир та згода.
Цієї великої історичної рішаючої години, коли весь культурний світ слідкує за героїчними змаганнями Українського народу, Правительство закликає всіх вірних синів отчизни не покладати рук в невтомній завзятій боротьбі за Велику Вільну Самостійну Україну. *
2 червня 1920 року, Вінниця.
ЦДАВО України, ф. 1065, оп. 2, спр. 88, арк 1, 2, 3. Оригінал.
<
43. СОЮЗНИЙ ДОГОВІР МІЖ РОСІЄЮ І УКРАЇНОЮ
28 грудня 1920 р.
Правительство Российской Социалистической Федеративной Советской Республики, с одной стороны, и Правительство Украинской Социалистической Советской Республики, с другой стороны, исходя из провозглашенного великой пролетарской революцией права народов на самоопределение, признавая независимость и суверенность каждой из договариваюшихся сторон и сознавая необходимость сплотить свои силы в целях оборони, а также в интересах их хозяйственного строительства, решили заключить настоящий союзный рабоче-крестьянский договор, для чего назначили своими уполномоченными:
Советское Российское Правительство — председателя Совета Народных Комиссаров Владимира Ильича Ленина и Народного Комиссара по иностранным делам Георгия Васильевича Чичерина, а Советское Украинское правительство — председателя Совета Народних Комиссаров и Народного Комиссара по иностранным делам Христиана Георгиевича Раковского.
Вышеозначенные уполномоченные, проверив представленные ими полномочия и найдя их вполне достаточными, пришли к следуюшему соглашению:
1) Российская Социалистическая Федеративная Советская Республика и Украинская Социалистическая Советская Республика вступают между собой в военный и хозяйственный союз.
2) Оба государства считают необходимым объявить, что всеобщие обязательства, которые они будут впредь принимать на себя по отношению к другим государствам, могут обусловливаться лишь общностью интересов рабочих и крестьян заключающих настоящий союзный договор Республик и что из самого факта прежней принадлежности территории УССР к бывшей российской империи для УССР не вытекает никаких обязательств по отношению к кому бы то ни было.
3) Для лучшего осуществления указанной в п. І цели оба правительства объявляют объединенными следующие комиссариаты: І/ военных и морских дел, 2/ Высший Совет Народного Хозяйства, З/ внешней торговли, 4/ финансов, 5/ труда, б/ путей сообщения и 7/ почт и телеграфа.
4) Объединенные народные комиссариаты обеих республик входят в состав СНК РСФСР и имеют в Совете Народных Комиссаров УССР своих уполномоченных, утверждаемых и контролируемых украинскими ЦИК и Съездом Советов.
5) Порядок и форма внутреннего управлення объединенных комиссариатов устанавливаются особыми соглашениями между обоими правительствами.
6) Руководство и контроль в отношении объединенных комиссариатов осуществляются через Всероссийский Съезд Советов депутатов рабочих, крестьян и красноармейцев, а также Всероссийский Центральный Исполнительный Комитет, в которые УССР посылает своих представителей на основании постановления Всероссийского Съезда Советов.
7) Настоящий договор подлежит ратификации соответственных высших законодательных учреждений обеих Республик.
Подлинный составлен и подписан в двух экземплярах на русском и украинском языках в городе Москве, декабря 28 дня 1920 года.
Восьмой Всероссийский Съезд Советов Рабочих, Крестьянских,
Красноармейских и Казачьих Депутатов:
Стеногр. отчет (22—29 дек. 1920 г.). — М., 1921.— С. 233—234.