Історичний факультет є ровесником Київського національного університетту імені Тараса Шевченка. Він розпочав свою роботу як історико-філологічне відділення філософського факультету. З моменту офіційного відкриття університету Св. Володимира у 1834 році і впродовж різних періодів свого існування, факультет називався спершу історико-філологічним, історико-філософським, історико-економічним і, нарешті, історичним. Початок діяльності факультету був безпосередньо пов’язаний із ім’ям першого ректора університету, видатного науковця і громадського діяча М.О. Максимовича (1804-1873). Зокрема, він був ініціатором заснування наукового альманаху «Киевлянин», де публікувалися статті на історичну тематику. Історична наука в університеті починалася спершу з однієї кафедри всесвітньої історії, яку очолював професор В.Ф. Цих. Він та ад’юнкт О.І. Ставровський викладали всесвітню історію. Російську історію читав професор В.Ф. Домбровський, який був одним із засновників Київської археографічної комісії і особисто знайшов та опублікував тисячі нових історичних документів.
Протягом 1840-1850-х рр. історико-філологічне відділення зазнало суттєвих структурних змін, викладацький склад поповнився низкою талановитих вчених і педагогів. В 1842 році було створено кафедру російської історії, яку через чотири роки очолив видатний український історик М.І. Костомаров – засновник відомої «народницької» школи в українській історіографії. М.І. Костомаров (1817-1885) плідно займався історією козацтва, повстань 20-30-х рр. ХVІІ століття, підготував до друку кілька літописів. В цей же час одним із найкращих викладачів був професор російської історії П.В. Павлов. На кафедрі всесвітньої історії з 1849 р. почав працювати В.Я. Шульгін, який читав лекції зі стародавньої та нової історії зарубіжних країн. Вчений приготував низку підручників з історії стародавнього світу та середніх віків, нової історії Західної Європи. До творчого доробку науковця належить також перша історія Київського університету (1860). У навчальному процесі професор В.Я. Шульгін уперше запровадив семінарське заняття.
Від 1850 р. історико-філологічне відділення стало окремим факультетом, його першим деканом обрано професора І.Я. Нейкірха. Проіснував історико-філологічний факультет аж до розформування Київського університету більшовиками у 1929 році. З 60-х рр. ХІХ ст. Київський університет став найважливішим осередком історичної науки в Україні. Поява в його стінах молодого покоління істориків (В.Б. Антонович, М.П. Драгоманов, І.В. Лашнюков, І.М. Каманін, О.І. Левицький, І.В. Лужицький, М.В. Довнар-Запольський, М.Ф. Владимирський-Буданов, Ф.Я. Фортинський, В.І. Модестов, Ф.Г. Міщенко, Є.В. Тарле) сприяла науковій розробці найважливіших проблем історії України, стародавнього світу, західноєвропейських країн, слов’янських народів, історіографії, археології, джерелознавству, етнографії.
Починаючи з 60-х рр. ХІХ ст. провідне місце серед істориків університету по праву належало В.Б. Антоновичу (1834 – 1908), видатному науковому та громадському діячу, який більше 30 років працював професором університету. В.Б. Антонович був співзасновником Історичного товариства Нестера-Літописця та журналу «Киевская старина», головним редактором видань Тимчасової комісії з догляду давніх актів, яка опублікувала більше 2000 актів в дев’яти томах «Архива Юго-Западной России». Наукові інтереси вченого були досить різноманітними: соціальні відносини в Україні та історія окремих верств населення, колонізаційні процеси, археологія, етнографія, географія, антропологія, нумізматика. Перу вченого належить понад 300 праць з історії, археології, етнографії. В ці роки широкої популярності набуває київська школа українознавців, яку заснував «батько» української історичної науки професор В.Б. Антонович. Талановитий педагог підготував цілу плеяду українських істориків. Найвідоміші з них очолили кафедри історії у провідних освітніх центрах України: М.С. Грушевський (Львів), Д.І. Багалій (Харків), М.В. Довнар-Запольський (Київ), В.П. Голубовський (Київ), І.А. Линниченко (Одеса).
Впродовж останньої третини ХІХ ст. інші вчені факультету особливо плідно працювали в галузі дослідження історії зарубіжних країн, України та Росії. Зокрема, професор В.С. Іконніков заснував вітчизняну школу джерелознавства, а Ю.А. Кулаковський започаткував вивчення в стінах університету історії Візантії. На початку ХІХ ст. в університеті почав свою науково-педагогічну діяльність М.П. Драгоманов. Вчений читав лекції з історії Греції та Риму, середніх віків, вперше запровадив викладання курсу з історії стародавнього Сходу. Питанням української історії плідно займалися І.М. Каманін, який завідував Київським центральним архівом давніх актів. Засновником соціально-економічного напрямку в українській історіографії став І.В. Лучицький – професор кафедри всесвітньої історії. Він досліджував проблеми соціально-економічної історії Франції, Італії, Іспанії та інших держав. Становлення слов’янознавства в Київському університеті тісно пов’язане з іменем професора Т.Ф. Флоринського, який здебільшого звертався до вивчення історії південних слов’ян. У галузі слов’янознавства працювали також Ф.Я. Фортинський, М.Ф. Владимирський-Буданов, А.М. Ясинський. В останній третині ХІХ ст. проблемами історії України займалися П.В. Голубовський та М.В. Довнар-Запольський. Професор С.Т. Голубєв став засновником київської школи історії церкви, досліджував діяльність митрополита Петра Могили.
Пожвавленню історичних досліджень у Києві сприяло створення у 1873 р. Історичного товариства Нестора-літописця, серед засновників та членів якого були М.А. Тулов, В.С. Іконніков, В.Б. Антонович, О.Ф. Кістяківський, В.І. Модестов, О.В. Романович-Славатинський, М.П. Шашкевич та ін. Вчені товариства опублікували 26 книг «Читань» і десятки випусків історичного журналу «Київська старовина». Навесні 1905 р. під час першої російської революції, представники української інтелігенції звернулися до Ради Університету Св. Володимира з проханням розглянути питання відкриття українських кафедр, в тому числі історії та етнографії. І хоча це звернення було підтримане значною частиною студентства й низкою професорів, після довгої і нелегкої боротьби було відкрито курси українознавства проф. А.М. Лободи та В.М. Перетца, а впродовж останнього передреволюційного десятиріччя на факультеті періодично читався курс історії Малоросії. Перша ж кафедра української історії була створена на історико-філологічному факультеті Постановою Тимчасового Уряду у вересні 1917 р., хоча остаточно її формування завершилося тільки за часів гетьмана П.П. Скоропадського.
Встановлення радянської влади в Україні на початку 20-х рр. ХХ ст. позначилося широкомасштабними експериментами у сфері освіти. Київський університет Св. Володимира розформували, а на його базі створили Вищий інститут народної освіти імені М.П. Драгоманова ( з 1926 р. – Київський інститут народної освіти). Факультетська система була майже повністю знищена. В інституті існували лише два факультети: дошкільний і шкільний. До складу останнього входив т.зв. «історичний цикл», з 1921 р. перейменований на «підцикл історичних наук». Однак навіть в цей надскладний час тодішнім професорам вдалося вберегти вітчизняну історичну школу від цілковитого знищення. Попри матеріальні злидні, на факультеті продовжували викладати О.П. Оглоблін, О.Ю. Гермайзе, Л.П. Добровольський, В.М. Базилевич, О.С. Грушевський, В.О. Романовський, О.І. Покровський, В.Ю. Данилевич, Г.Г. Павлуцький. У 1923-1924 рр. «Історичний цикл» було відновлено. В 1927 році при відділі профосвіти створили «історичний підвідділ», а в 1932 р. – історико-економічний відділ. Викладачі, які працювали в цей час, заплатили занадто високу ціну за свою відданість історичній науці, оскільки в 20-30-ті рр. ХХ ст. професорсько-викладацький склад факультету підпав під звинувачення в «антирадянській» діяльності й ціла низка працівників, в тому числі В.О. Романовський, О.Ю. Гермайзе, В.М. Базилевич, О.П. Оглоблін, А.Ю. Кримський, М.Є. Слабченко, В.О. Пархоменко, Б.М. Шевелів, Н.Ю. Мірза-Авакянц були заарештовані каральними органами радянської влади і мусили відбувати покарання в сталінських таборах.
Постановою Колегії Наркомату освіти УСРР від 1 січня 1933 р. в Україні відновили роботу державні університети, серед яких був і Київський університет. Того ж року було створено історичний факультет, який очолив професор І.І. Вейцбліт. Факультет проіснував до 1941 року.
У роки Великої Вітчизняної війни фактично існувало два історичні факультети – один в евакуації у Казахстані, інший – в окупованому німцями Києві. З 1944 року відновлений історичний факультет у визволеному Києві очолив професор Ю.Я. Білан.
Починаючи з 1944 р., історичний (історико-філософський, історико-економічний) факультет очолювали Ю.Я. Білан (1944-1948), О.А. Бородін (1948-1952), А.К. Буцик (1952-1954), П.М. Овчаренко (1955-1973), Ю.Ю. Кондуфор (1973-1978), А.Ф. Кізченко (1978-1988). З 1988 по 2004 роки деканом історичного факультету був доктор історичних наук, професор А.Г. Слюсаренко.
Після смерті Й.В. Сталіна репресії в університеті припинилися, але в 50-80-х рр. ХХ ст. ідеологічний тиск на істориків продовжувався у вигляді повного домінування усталених постулатів марксизму-ленінізму, відхилення від яких суворо переслідувалося. Викладачі і студенти не могли використовувати праці М.С. Грушевського, Н.Д. Полонської-Василенко, Д.І. Дорошенка та інших «ворогів» народу. Дослідження цілої низки важливих історичних проблем взагалі було заборонено, доступ до архівів ретельно дозувався, а окремі періоди вітчизняної історії та історії зарубіжних країн фальсифікувалися. Це була не провина, а біда тодішніх викладачів. Попри все, вони готували наступні покоління істориків і намагалися, хоча й у межах дозволеного, проводити наукові дослідження, фактичний матеріал яких зберігає свою цінністю до сьогодення. Не можна не згадати таких видатних післявоєнних викладачів факультету, як А.К. Буцик, В.П. Горшков, К.Г. Гуслистий, К.О. Джеджула, В.О. Замлинський, В.А. Жебокрицький, Ю.Ю. Кондуфор, В.Н. Котов, Л.Г. Мельник, П.М. Овчаренко, М.Н. Петровський, Л.М. Славін, В.Є. Спицький, В.І. Стрельський, В.А. Тарасенко та багато інших.
З проголошенням незалежності України викладачі історичного факультету поступово відроджують традиції університетської історичної школи. Впродовж п’ятнадцяти років перебудови та становлення української державності, історичний факультет незмінно очолював академік Академії педагогічних наук (в 2010 р. отримала статус Національної), професор А.Г. Слюсаренко. З листопада 2003 року деканом історичного факультету обрано професора В.Ф. Колесника, а заступниками декана працювали: кандидат історичних наук, доцент А.М. Пижик. – з навчальної роботи, кандидат історичних наук, доцент О.Ю. Комаренко – з наукової роботи, кандидат історичних наук Ю.О. Гоман – з виховної роботи. З грудня 2014 р. і по сьогодні деканом історичного факультету є доктор історичних наук, професор І.К. Патриляк. Заступник декана з навчальної та виховної роботи – кандидат історичних наук, доцент В.Г. Ціватий. Заступник декана з наукової роботи та міжнародного співробітництва – кандидат історичних наук, Т.Ю. Пшеничний.
Сучасні вимоги національного державотворення, повернення народові його історичної спадщини, як основи розвитку національної свідомості, ставлять перед істориками університету нові завдання. Дослідники звертаються до вивчення проблем суспільних та культурних процесів в Україні ХVІ-ХІХ ст., розвитку суспільно-політичних рухів протягом ХІХ-ХХ ст., історії державотворення 1917-1920 рр., актуальних питань Другої світової війни, історії міжнародних відносин, історії слов’янських країн. Функціонують наукові школи з вивчення розвитку української державності, історії церкви, американістики тощо. На факультеті працює єдина в Україні школа підводної археології, розробляються перспективні напрямки у дослідженні етнології, краєзнавства, спеціальних історичних дисциплін. Сьогодні над розробкою різноманітних аспектів вітчизняної історії та історіографії плідно працюють професори І.В. Верба, І.Н. Войцехівська, В.Ф. Колесник, А.П. Коцур, В.В. Ставнюк, В.М. Мордвінцев, В.І. Сергійчук, А.Г. Слюсаренко, В.І. Ульяновський, М.Г. Щербак, М.Г. Палієнко та ін.
Нині своє головне призначення історичний факультет вбачає у тому, щоб готувати кваліфікованих фахівців з історії для Національної академії наук України, Міністерства освіти та науки, державних, культурно-освітніх, архівних, туристсько-краєзнавчих установ і організацій. На сьогодні факультет є визнаним флагманом у підготовці істориків-професіоналів серед вищих навчальних закладів України і широко відомий за межами нашої Вітчизни. Основним напрямком діяльності факультету є підготовка бакалаврів та магістрів з історії. На факультеті зараз навчається близько 1000 студентів денної та заочної форм навчання. Підготовка бакалаврів (4 роки навчання) на факультеті наразі здійснюється за трьома спеціальностями: 032 Історія та археологія (денна та заочна форма навчання; освітні напрями: «Історія України, етнологія та джерелознавство», «Американістика та європейські студії», «Сходознавство», «Східноєвропейські історичні студії», «Історія мистецтв», «Археологія та преісторія», «Історія»), 014.03 Середня освіта (історія) та 027 Музеєзнавство, пам’яткознавство. Магістри (2 роки навчання після отримання диплома бакалавра) вдосконалюють свою спеціалізацію за такими освітніми напрямами: «Історія України», «Всесвітня історія», «Історія мистецтв», «Історичне туризмознавство», «Археологія», «Етнологія», «Архівознавство», «Військова історія», «Історія (заочна форма навчання)».
На факультеті діє 10 кафедр, які забезпечують читання нормативних, професійно-орієнтованих та спеціальних курсів. Це кафедра давньої та нової історії України (завідувач – проф. В.Ф. Колесник), кафедра новітньої історії України (завідувач – доц. А.М. Пижик ), кафедра археології та музеєзнавства (завідувач – проф. Р.В. Терпиловський ), кафедра історії стародавнього світу та середніх віків (завідувач – проф. В.В. Ставнюк), кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн (завідувач – проф. О.П. Машевський), кафедра історії центральної та східної Європи (завідувач – проф. В.М. Мордвінцев), кафедра етнології та краєзнавства (завідувач – проф. В.П. Капелюшний ), кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки (завідувач – проф. М.Г. Палієнко), кафедра історії світового українства (завідувач – проф. В.І. Сергійчук). До складу факультету входять також Музей історії Київського університету, навчальний музей археології, музей етнографії, 3 лабораторії.
Основу професійної підготовки студентів складає цикл обов’язкових історичних дисциплін. Він охоплює передусім такі нормативні курси: вступ до спеціальності, історія України, основи археології, етнологія, краєзнавство, історія первісного суспільства, історія стародавнього світу, історія середніх віків, нова та новітня історія зарубіжних країн, історія міжнародних відносин, історія слов’ян, військова історія тощо. Вивчення цього комплексу дисциплін дає студентам необхідний обсяг теоретичних знань, практичних навичок з вивчення, викладання та дослідження історії. На початку ХХІ ст. відбувся перегляд нормативних курсів, змінена сітка годин у зв’язку зі збільшенням уваги до вивчення вітчизняної історії та залученням студентів до самостійного навчання. За останнє десятиліття викладачами історичного факультету проводиться ретельна розробка питань з історії України та світу відповідно до державних тем: з 2001 р. науково-дослідна робота на факультеті виконувалася в рамках загально університетської програми «Наукові проблеми державотворення України». Станом на травень 2018 р. науково-дослідна робота на факультеті виконується в рамка програми «Україна в загальноєвропейських історичних процесах: пошуки цивілізаційного вибору».
Факультет має найбільш кваліфікований та найпотужніший педагогічний колектив серед історичних факультетів усіх вузів України. Крім того, до читання лекцій і проведення семінарських занять залучаються провідні спеціалісти НАН України, зарубіжних університетів та інших установ.
На факультеті функціонують дві спеціалізовані Вчені ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій:
– з історії України, історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін (голова спеціалізованої вченої ради – доктор історичних наук, професор А.Г. Слюсаренко),
– з всесвітньої історії, етнології (голова спеціалізованої вченої ради – професор В.П. Капелюшний)
Відповідно до державних замовлень, факультет має можливість приймати щорічно до 15 аспірантів денної форми навчання. Тривалість навчання в аспірантурі з відривом від виробництва –чотири. Ефективність аспірантури на факультеті щорічно підвищується. З метою підвищення кваліфікації на факультеті щорічно проходять стажування фахівці інших вузів, чому сприяють висококваліфікована підготовка викладачів університету, їх постійна праця над вдосконаленням нормативних і спеціальних курсів.
Деканат, Вчена рада факультету ведуть пошуки нових форм і методів викладання історичних дисциплін. Підготовлені до друку та видані викладачами факультету курси лекцій і методичні посібники полегшують підготовку спеціалістів, забезпечують навчально-виховний процес потрібною фаховою літературою.
Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка з часів утворення вищого навчального закладу і впродовж 170-літньої історії є визнаним організатором і керівником напрямків дослідження минулого. Тут сформувалися, діяли й продовжують діяти наукові школи, що охоплюють усі періоди історичного розвитку людства. Лише за 2014 – 2017 рр. викладачами факультету було видано понад 60 монографій, опубліковано більше 1500 статей у вітчизняних і зарубіжних наукових виданнях. Заслуговують на увагу роботи І.К. Патриляка, Я.С. Калакури, М.Г. Палієнко, А.П. Коцура, О.П. Машевського, В.П. Капелюшного, І.В. Ігнатенко, В.І. Сергійчука, В.В. Ставнюка, В.А. Рубеля. Під керівництвом та за участю співробітників кафедри археології та музеєзнавства в різні роки проводились розкопки пам’яток кам’яної доби, енеоліту-бронзового віку, античності та середньовіччя на Канівщині, в Ольвії, на о. Березань, на території Прикарпаття та Поділля, в інших регіонах України. Накопичений величезний археологічний матеріал зберігається у фондах учбового музею й використовується в навчальному процесі та науковій роботі. За останнє десятиліття вченими кафедри особлива увага приділялася дослідженню розвитку стародавнього та первісного суспільства на Україні, мистецтва та світогляду в стародавньому суспільстві України (за археологічними даними). Вивченням античності та середньовіччя займались вчені кафедри історії стародавнього світу та середніх віків. Успішно досліджуються проблеми стародавньої японської цивілізації, історія античної Греції і Риму та роль античної спадщини в духовній культурі України, історія українських земель стародавньої епохи та ін. Дослідження етнологічних аспектів української історії, що проводяться зусиллями працівників кафедри етнології та краєзнавства, дозволило розширити знання про особливості розвитку українських земель північно-західного зарубіжжя, які нині входять до складу Польщі – Холмщини і Підляшшя. На великому фольклорно-етнографічному матеріалі визначено локальні риси матеріальної і духовної культури українців Холмщини і Підляшшя наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., а саме святково-обрядової культури, традиції весільної обрядовості тощо.
На факультеті сформувався знаний далеко поза межами вузу напрям славістичних досліджень. Його виникнення та розвиток тісно пов’язані з діяльністю професорів В.А. Жебокрицького, А.К. Мартиненка, І.С. Дзюбка, А.Ф. Кізченка, В.О. Маркіної, В.І. Ярового та інших. Результатом праці цих учених стали публікації з історії Болгарії, Польщі, Чехії, Словаччини, Югославії, та інших слов’янських країн, що друкувалися на сторінках періодичного збірника «Проблеми слов’янознавства» (до 2000 р. вийшло 50 випусків). Дослідження історії слов’янських народів в контексті становлення і розвитку українсько-європейських стосунків дозволили виявити особливості та характерні риси державно-політичних та культурно-конфесійних систем, в рамках яких складалася історія польського, чеського, словацького та південнослов’янських народів, українсько-слов’янські взаємини від давніх часів до ХХ ст. Розроблені нові підходи, зокрема, до вивчення таких питань, як етногенез слов’ян, еволюція їхньої політичної структури та інституту влади, форми боротьби за власну самобутність та зовнішньополітичну самостійність, формування слов’янських держав, націй і ін. Доведено, що рубіж XVIII – XIX ст. став переломним у розвитку зарубіжного слов’янства, увійшовши в історію під назвою національного відродження.
Знаною в Україні та поза її межами стала університетська школа американістів і міжнародників, започаткована завідувачем кафедри нової та новітньої історії (1960-1971), професором В.А. Тарасенком. Його монографія «Атомна проблема в зовнішній політиці США» (1958) стала однією з найбільш цитованих у американістів колишнього СРСР. Серед його наукових учнів можна назвати академіка СРСР А.М. Шлєпакова, проф. К.С. Лузіка, проф. Б.М. Гончара, який, працюючи з 1991 р. завідувачем кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн, продовжував традиції кафедральної школи американістів. Сьогодні цю роботу продовжує проф. О.П. Машевський, який є завідувачем цієї кафедри.
Цілком зрозуміло, що найбільшу зацікавленість викладачів та співробітників факультету викликали проблеми вітчизняної історії в різні періоди існування України. За останні роки проведено чотири академії-конференції (1993-1998), які були присвячені В.Б. Антоновичу в межах дослідження теми «Аналіз розвитку історичної науки в Україні у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. (на прикладі наукової спадщини В.Б. Антоновича)». На наукових зібраннях обговорювалися проблеми становлення наукових концепцій української науки, історії українського джерелознавства, історичної географії, української історіографії. Зусиллями професорів В. І. Ульяновського, О. П. Крижанівського, В.М. Мордвінцева відновлено науковий напрям по вивченню церковної історії. У колективній монографії з проблем історії церкви та релігійної думки на Україні висунуто нові концепції висвітлення питань цієї тематики. В результаті дослідження історії церкви в Українській державі 1917-1920 рр. запроваджено нові концепції еволюції державної політики щодо церкви, яка здійснювалася урядами Української Центральної Ради, Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії УНР. Розкрито основні особливості та складності внутрішньоцерковного життя, головні проблеми, які постали перед церквою та віруючими у добу революції. Вперше показано життя неправославних конфесій, реконструйовано перебіг найважливіших церковних структур, зокрема, Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1918 р. Інші питання нової та новітньої історії України перебували в сфері інтересів професорів Л.Г. Мельника, В.С. Бруза, В.А. Дядиченка, Ф.Є. Лося, В.Є. Спицького, В.Ф. Колесника, В.І. Сергійчука, А.Г. Слюсаренка, А.О. Буравченкова, В.В. Мусієнка, Н.І. Миронець. Національно-політичному рухові в Україні наприкінці ХІХ ст. присвятили свої численні праці професори А.М. Катренко та В.І. Сергійчук. Історія української державності досліджувалася А.Г. Слюсаренком, В.П. Шевчуком, В.М. Литвином. В.І. Сергійчук вивчав проблему формування кордонів української державності часів Б. Хмельницького. Історію розвитку науки і техніки, науково-технічного прогресу на різних етапах історії України досліджували Б.І. Білик, Ю.А. Горбань, Я.С. Калакура, Л.Г. Мельник, М.М. Матвійчук, В.Ф. Остафійчук та ін. Чільне місце в науковій роботі займало вивчення історії Другої світової війни. Були опубліковані індивідуальні монографії з цієї проблематики. Плідно працювали над вивченням історії Другої світової війни та її складової частини проф. В.Ю. Король, проф. О.Ф. Мінгазутдінов та інші.
Важливими історичними джерелами для дослідження питань культури, історії Київського університету стали спогади сучасників подій, їх епістолярні матеріали тощо, які були об’єктом комплексного дослідження А.Г. Слюсаренка, В.М. Литвина, Г.Д. Казьмирчука, С.Ф. Пивовара, В.І. Ульяновського та ін. Зусиллями провідних вчених факультету видано низку монументальних збірників документів, зокрема «З іменем святого Володимира», «Alma mater». Протягом останніх десятиліть фахівці кафедри архівознавства та спеціальних історичних дисциплін плідно працювали над розробкою питань конкретного й теоретичного джерелознавства та інших спеціальних історичних дисциплін.
Важливою складовою наукового життя на істориному факультеті є постійний пошук нових форм міжнародного співробітництва. Станом на 2018 рік факультет спіпрацює з науковими центрами Центральної та Західної Європи, Північної Америки. Серед партнерів факультету – Кільський, Константський, Лейпцігський, Мюнхенський (Німеччина), Ягеллонський, Варшавський (Польща), Братиславський (Словаччина), Дебреценський (Угорщина), Гранадський (Іспанія), Темперський (Фінляндія), Нанкінський (Китай) та інші університети.
У 2011 р. на факультеті засновано навчальну лабораторію «Центр усної історії», у 2016 р. створено навчальну міжкафедральну лабораторію «Центр вивчення історії геноцидів та масових репресій». У 2017 р. на факультеті почала діяти навчальна мультимедійна лабораторія «Китайська мрія», яку було відкрито за підтримки посольства Китайської Народної Республіки. У 2018 р. вченою радою історичного факультету було схвалено рішення про створення Центру латиноамериканських та іберійських студій «Casa Iberoamericana». На основі Договору про співробітництво між Київським і Варшавським, Київським і Ягеллонським університетами, підписаного ще у 1996 р., постійно здійснюється наукове стажування істориків України в Польщі, а польських вчених в Україні. За активного сприяння німецького культурного центру «Гете-Інститут у Києві» та історичного факультету Київського національного університету, починаючи з 2002 р. проведено понад 10 спільних наукових заходів. Широкою є географія наукових зв’язків факультету, щорічно вчені факультету беруть активну участь у міжнародних семінарах, конференціях. Зі свого боку, факультет лише впродовж 2014 – 2018 рр. виступив організатором або співорганізатором близько 50 міжнародних та всеукраїнських конференції, матеріали більшості яких друкувалися окремими збірниками тез, статей, солідними підбірками у «Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія». Висновки та фактичний матеріал учасників конференцій використовуються в викладацькій роботі факультету, в історичних дослідженнях в Україні та за її межами.
Самовіддана праця працівників історичного факультету здобула належну оцінку. Зокрема, за роки незалежності України доктор історичних наук, професор, академік Академії педагогічних наук України, декан історичного факультету в 1988 – 2003 рр. А.Г. Слюсаренко нагороджений почесною відзнакою Президента України, орденами «За заслуги» ІІ та ІІІ ступеня; доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник Вищої школи України Я.С. Калакура – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня; доктор історичних наук, професор В.Ф. Колесник, Заслужений працівник освіти України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня; доктору історичних наук, професору В.П. Капелюшному було присвоєно звання члена-кореспондента НАПН України. Викладачі університету стали лауреатами цілого ряду іменних премій. Так, у 2017 р. проф. Я.С. Калакура був нагороджений премією імені Героя України академіка Петра Тронька Національної спілки краєзнавців України.
Нині колектив факультету, зберігаючи і примножуючи славні традиції минулого, наполегливо працює над вдосконаленням навчально-виховного процесу, розгортанням наукових досліджень, готуючи наукові кадри для вітчизняної історичної науки. Співробітники факультету беруть активну участь у популяризації істориних знань. Зокрема слід відзначити діяльність проф. І.К. Патриляка, проф. Р.В. Терпиловського, доц. Є.В. Синиці, доц. А.О. Руккаса, доц. О.Г. Сокірка, доц. І.В. Ігнатенко, доц. С.М. Рижова та інших. Усі вони беруть активну участь у просвітницьких проектах, таких як Громадський просвітницький проект «LIKБЕЗ. Історичний фронт», телевезійних історичних проектах, виступають експертами на всеукраїнських та міжнародних наукових зустрічах тощо.