Історичний факультет є ровесником Київського національного університетту імені Тараса Шевченка. Він розпочав свою роботу в якості історико-філологічного відділення філософського факультету. З моменту офіційного відкриття університету Св. Володимира у 1834 році і в продовж різних періо-дів свого існування називався спочатку історико-філологічним, історико-філософським, історико-економічним і, нарешті, історичним. Початок діяльності факультету був безпосередньо пов’язаний з ім’ям першого ректора уні-верситету, видатного науковця і громадського діяча М.О.Максимовича (1804 – 1873). Зокрема, він був ініціатором заснування наукового альманаху «Киевлянин», де публікувалися статті з історичної тематики. Історична наука в університеті починалася спершу з однієї кафедри всесвітньої історії на чолі якої стояв професор В.Ф. Цих. Він та ад’юнкт О.І. Ставровський викладали всесвітню історію. Російську історію читав професор В.Ф. Домбровський, який був одним із засновників Київської археографічної комісії і особисто знайшов і опублікував тисячі нових історичних документів.

Протягом 1840-1850-х рр. історико-філологічне відділення зазнало суттєвих структурних змін, ряди викладачів поповнилися низкою талано-витих вчених і педагогів. В 1842 році було створено кафедру російської історії, яку через чотири роки очолив видатний український історик М.І. Костомаров – засновник відомої «народницької» школи в українській історіографії. М.І. Костомаров (1817 – 1885) плідно займався історією козацтва, повстань 20-30-х рр. ХУІІ століття, підготував до друку ряд літописів. В цей же час одним із найкращих викладачів був професор російської історії П. В. Павлов. На кафедрі всесвітньої історії з 1849 р. почав працювати  В.Я. Шульгін, який читав лекції зі стародавньої та нової історії зарубіжних країн. Вчений приготував низку підручників з історії стародавнього світу та середніх віків, нової історії Західної Європи. До творчого доробку науковця належить також перша історія Київського університету (1860). У навчаль-ному процесі професор В.Я. Шульгін уперше запровадив семінарське заняття.

Від 1850 р. історико-філологічне відділення стало окремим факультетом, його першим деканом обрано професора І.Я. Нейкірха. Проіснував історико-філологічний факультет аж до розформування Київського університету більшовиками у 1929 році. З 60-х рр. ХІХ ст. Київський університет став найважливішим осередком історичної науки в Україні. Поява в його стінах молодого покоління істориків (В.Б. Антонович, М.П. Драгоманов, І.В. Лашнюков, І.М. Каманін, О.І. Левицький, І.В. Лужицький, М.В. Довнар-Запольський, М.Ф. Владимирський-Буданов, Ф.Я. Фортинський, В.І. Модестов, Ф.Г. Міщенко, Є.В. Тарле) сприяла науковій розробці найважливіших проблем історії України, стародавнього світу, західноєвропейських країн, слов’янських народів, історіографії, археології, джерелознавству, етнографії.

Починаючи з 60-х рр. ХІХ ст. провідне місце серед істориків університету по праву належало В.Б. Антоновичу (1834 – 1908), видатному науковому та громадському діячу, який більше 30 років працював професором університету. В.Б. Антонович був співзасновником Історичного товариства Нестера-Літописця та журналу «Киевская старина», головним редактором видань Тимчасової комісії з догляду давніх актів, яка опублікувала більше 2000 актів в дев’яти томах «Архива Юго-Западной России». Наукові інтереси вченого були досить різноманітними: соціальні відносини в Україні та історія окремих верств населення, колонізаційні процеси, археологія, етнографія, географія, антропологія, нумізматика. Перу вченого належить понад 300 праць з історії, археології, етнографії. В ці роки широкої популярності набуває київська школа українознавців, яку заснував «батько» української історичної науки професор В.Б. Антонович. Талановитий педагог підготував цілу плеяду українських істориків. Найвідоміші з них очолили кафедри історії у провідних освітніх центрах України: М.С. Грушевський (Львів), Д.І. Багалій (Харків), М.В. Довнар-Запольський (Київ), В.П. Голубовський (Київ), І.А. Линниченко (Одеса).

Впродовж останньої третини ХІХ ст. інші вчені факультету особливо плідно працювали в галузі дослідження історії зарубіжних країн, України та Росії. Зокрема, професор В.С. Іконніков заснував вітчизняну школу джерелознавства, а Ю.А. Кулаковський започаткував вивчення в стінах університету історії Візантії. На початку ХІХ ст. в університеті почав свою науково-педагогічну діяльність М.П. Драгоманов. Вчений читав лекції з історії Греції та Риму, середніх віків, вперше запровадив викладання курсу з історії стародавнього Сходу. Питанням української історії плідно займалися І.М. Каманін, який завідував Київським центральним архівом давніх актів. Засновником соціально-економічного напрямку в українській історіографії став І.В. Лучицький – професор кафедри всесвітньої історії. Він досліджував проблеми соціально-економічної історії Франції, Італії, Іспанії та інших держав. Становлення слов’янознавства в Київському університеті тісно пов’язане з іменем професора Т.Ф. Флоринського, який здебільшого звертався до вивчення історії південних слов’ян. У галузі слов’янознавства працювали також Ф.Я. Фортинський, М.Ф. Владимирський-Буданов, А.М. Ясинський. В останній третині ХІХ ст. проблемами історії України займалися П.В. Голубовський та М.В. Довнар-Запольський. Професор С.Т. Голубєв став засновником київської школи історії церкви, досліджував діяльність митрополита Петра Могили.

Пожвавленню історичних досліджень у Києві сприяло створення у 1873 р. Історичного товариства Нестора-літописця, серед засновників та членів якого були М.А. Тулов, В.С. Іконніков, В.Б. Антонович, О.Ф. Кістяківський, В.І. Модестов, О.В. Романович-Славатинський, М.П. Шашкевич та ін. Вчені товариства опублікували 26 книг «Читань» і десятки випусків історичного журналу «Київська старовина». Навесні 1905 р. під час першої російської революції, представники української інтелігенції звернулися до Ради Університету Св. Володимира з проханням розглянути питання відкриття українських кафедр, в тому числі історії та етнографії. І хоча це звернення було підтримане значною частиною студентства і рядом професорів, після довгої і нелегкої боротьби було відкрито курси українознавства проф. А.М. Лободи та В.М. Перетца, і впродовж останнього передреволюційного десятиріччя на факультеті періодично читався курс історії Малоросії. Перша ж кафедра української історії була створена на історико-філологічному факультеті Постановою Тимчасового Уряду у вересні 1917 р., хоча остаточно її формування завершилося тільки за часів гетьмана П.П. Скоропадського.

Встановлення радянської влади в Україні на початку 20-х рр. ХХ ст. позначилося широкомасштабними експериментами у сфері освіти. Київський університет Св. Володимира розформували, а на його базі створили Вищий інститут народної освіти імені М.П. Драгоманова ( з 1926 р. – Київський інститут народної освіти). Факультетська система була майже повністю знищена. В інституті існували лише два факультети: дошкільний і шкільний. До складу останнього входив т. зв. «історичний цикл», з 1921 р. перейменований на «підцикл історичних наук». Однак навіть в цей надскладний час тодішнім професорам вдалося вберегти вітчизняну історичну школу від цілковитого знищення. Попри матеріальні злидні, на факультеті продовжували викладати О.П. Оглоблін, О.Ю. Гермайзе, Л.П. Добровольський, В.М. Базилевич, О.С. Грушевський, В.О. Романовський, О.І. Покровський, В.Ю. Данилевич, Г.Г. Павлуцький. У 1923 – 1924 рр. «Історичний цикл» було відновлено. В 1927 році при відділі профосвіти створили «історичний підвідділ», а в 1932 р. – історико-економічний відділ. Викладачі, які працювали в цей час, заплатили занадто високу ціну за свою відданість історичній науці, оскільки в 20-30-ті рр. ХХ ст. професорсько-викладацький склад факультету підпав під звинувачення в «антирадянській» діяльності, і ціла низка працівників, в тому числі В.О. Романовський, О.Ю. Гермайзе, В.М. Базилевич, О.П. Оглоблін, А.Ю. Кримський, М.Є. Слабченко, В.О. Пархоменко, Б.М. Шевелів, Н.Ю. Мірза-Авакянц були заарештовані каральними органами радянської влади і мусили відбувати покарання в сталінських таборах.

Постановою Колегії Наркомату освіти УСРР від 1 січня 1933 р. в Україні відновили роботу державні університети, серед яких був і Київський університет. Того ж року було створено історичний факультет, який очолив професор І.І. Вейцбліт. Факультет проіснував до 1941 року.

У роки Великої Вітчизняної війни фактично існувало два історичні факультети – один в евакуації в Казахстані, інший – в окупованому німцями Києві. З 1944 року відновлений історичний факультет у визволеному Києві очолив професор Ю.Я. Білан.

Починаючи з 1944 р. історичний (історико-філософський, історико-економічний) факультет очолювали Ю.Я.Білан (1944 – 1948), О.А. Бородін (1948-1952), А.К. Буцик (1952 – 1954), П.М. Овчаренко (1955 – 1973), Ю.Ю. Кондуфор (1973 – 1978), А.Ф. Кізченко (1978 – 1988). З 1988 по 2004 роки деканом історичного факультету був доктор історичних наук, професор А.Г. Слюсаренко.

Після смерті Й.В. Сталіна репресії в університеті припинилися, але в 50-80-х рр. ХХ ст. ідеологічний тиск на істориків продовжувався у вигляді повного цілковитого домінування усталених постулатів марксизму-ленінізму, відхилення від яких суворо переслідувалося. Викладачі і студенти не могли використовувати праці М.С. Грушевського , Н.Д. Полонської-Василенко Д.І. Дорошенка та інших «ворогів» народу. Дослідження цілої низки важливих історичних проблем взагалі було заборонено, доступ до архівів ретельно дозувався, а окремі періоди вітчизняної історії та історії зарубіжних країн фальсифікувалися. Це була не провина, а біда тодішніх викладачів. Попри все, вони готували наступні покоління істориків і намагалися, хоча й у межах дозволеного, проводити наукові дослідження, фактичний матеріал яких зберігає свою цінністю до сьогодення. Не можна не згадати таких видатних післявоєнних викладачів факультету, як А.К. Буцик,В.П. Горшков, К.Г. Гуслистий, К.О. Джеджула, В.О. Замлинський, В.А. Жебокрицький, Ю.Ю. Кондуфор, В.Н. Котов, Л.Г. Мельник, П.М. Овчаренко, М.Н. Петровський, Л.М. Славін, В.Є. Спицький, В.І. Стрельський, В.А. Тарасенко та багато інших.

З проголошенням незалежності України викладачі історичного факультету поступово відроджують традиції університетської історичної школи. Впродовж п’ятнадцяти років перебудови та становлення української державності, історичний факультет незмінно очолював академік Педагогічної академії, професор А.Г. Слюсаренко. З листопада 2003 року деканом історичного факультету обрано професора В.Ф. Колесника, а заступниками декана працювали: кандидат історичних наук, доцент А. М. Пижик. – з навчальної роботи, кандидат історичних наук, доцент О.Ю. Комаренко – з наукової роботи, кандидат історичних наук Ю.О. Гоман – з виховної роботи. З травня по грудень 2014 р. в.о. декана історичного факультету був кандидат історичних наук, доцент А. М. Пижик. Кандидат історичних наук, доцент А. Л. Пількевич – виконував обов’язки заступника декана з навчальної роботи, кандидат історичних наук, доцент О.Ю. Комаренко – заступник декана з наукової роботи, кандидат історичних наук, доцент О.В. Вербовий – заступник декана з виховної роботи. З грудня 2014 р. і по сьогодні деканом історичного факультету є доктор історичних наук, професор І.К. Патриляк. Заступник декана з навчальної роботи – кандидат історичних наук, доцент А. М. Пижик. Заступник декана з наукової роботи – кандидат історичних наук, доцент А.О. Руккас. Заступник декана з виховної роботи – кандидат історичних наук, доцент Л.В. Іваницька.

Сучасні вимоги національного державотворення, повернення народові його історичної спадщини, як основи розвитку національної свідомості, ставлять перед істориками університету нові завдання. Дослідники звертаються до вивчення проблем суспільних та культурних процесів в Україні ХVІ – ХІХ ст., розвитку суспільно-політичних рухів протягом ХІХ – ХХ ст., історії державотворення 1917 – 1920 рр., актуальних питань Другої світової війни, історії міжнародних відносин, історії слов’янських країн. Функціонують наукові школи з вивчення розвитку української державності, історії церкви, історіографії декабристського руху, американістики тощо. На факультеті працює єдина в Україні школа підводної археології, розробляються перспективні напрямки у дослідженні етнології, краєзнавства, спеціальних історичних дисциплін. Сьогодні над розробкою різноманітних аспектів вітчизняної історії та історіографії плідно працюють професори І.В. Верба, І.Н. Войцехівська, Б. М. Гончар, Г.Д. Казьмирчук, В.Ф. Колесник, А.П. Коцур, В. В. Ставнюк, В.М. Мордвінцев, В.І. Сергійчук, А.Г. Слюсаренко, В.І. Ульяновський, М.Г. Щербак, В. І. Яровий та ін.

Нині своє головне призначення історичний факультет вбачає у тому, щоб готувати кваліфікованих фахівців з історії для Національної академії наук України, Міністерства освіти та науки, державних, культурно-освітніх, архівних, туристсько-краєзнавчих установ і організацій. На сьогоднішній день факультет є визнаним флагманом у підготовці істориків-професіоналів серед вищих навчальних закладів України і широко відомий за межами нашої Вітчизни. Основним напрямком діяльності факультету є підготовка бакалаврів, спеціалістів та магістрів з історії. На факультеті зараз навчається понад 1000 студентів денної та заочної форм навчання. Підготовка фахівців на факультеті здійснюється за чотирма спеціальностями: «Історія», «Етнологія», «Архівознавство», «Археологія». Розбудована структура спеціалізацій на факультеті. На факультеті діє 11 кафедр, які забезпечують читання нормативних, професійно-орієнтованих та спеціальних курсів. Це кафедра давньої та нової історії України (завідувач – проф. В. Ф. Колесник), кафедра новітньої історії України (завідувач – проф. В. М. Литвин ), кафедра археології та музеєзнавства (завідувач – проф. Р. В. Терпиловський ), кафедра історії Стародавнього Світу та середніх віків (завідувач – проф. В. В. Ставнюк), кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн (завідувач – проф. Б. М. Гончар), кафедра історії Росії (завідувач – проф. В.М. Мордвінцев), кафедра історії слов’ян (завідувач – проф. В. І. Яровий), кафедра етнології та краєзнавства (завідувач – проф. В. П. Капелюшний ), кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки (завідувач – проф. М.Г. Щербак), кафедра історії для гуманітарних факультетів (завідувач – проф. Г.Д Казьмирчук), кафедра української історії та етнополітики (завідувач – проф. А.П. Коцур). До складу факультету входять також Музей історії Київського університету, навчальний музей археології, музей етнографії, 2 лабораторії.

Основу професійної підготовки студентів складає цикл обов’язкових історичних дисциплін. Він охоплює передусім такі нормативні курси: вступ до спеціальності, історія України, основи археології, етнологія, краєзнавство, історія первісного суспільства, історія стародавнього світу, історія середніх віків, нова та новітня історія зарубіжних країн, історія міжнародних відносин, історія слов’ян, тощо. Вивчення цього комплексу дисциплін дає студентам необхідний обсяг теоретичних знань, практичних навичок з вивчення, викладання та дослідження історії. На початку ХХІ ст. відбувся перегляд нормативних курсів, змінена сітка годин у зв’язку зі збільшенням уваги до вивчення вітчизняної історії та залученням студентів до самостійного навчання. За останнє десятиліття викладачами історичного факультету проводиться ретельна розробка питань з історії України та світу відповідно до державних тем: «Наукові проблеми розбудови державотворення України»; «Українці у світі: історія, культура, побут»; «Російська багатонаціональна держава: шляхи її формування та розвитку»; «Виявлення і наукова систематизація документів, матеріалів і спогадів про зародження і розвиток суспільно-політичного руху в Україні (друга половина ХІХ ст.)»; «Розвиток первісного та стародавнього суспільства на Україні»; «Проблеми становлення багатопартійної системи в Україні (80-90-ті роки ХХ ст.)»; «Українська РСР 80-90-ті роки: оновлення суспільно-політичного життя»; «Проблеми наукового аналізу джерел з історії України»; «Соціально-політичні кризи та їх наслідки в країнах Центральної та Південно-Східної Європи (кінець 70-х – 80-ті роки)»; «Київський університет у спогадах сучасників 1834 – 1994 рр.» та ін. З 2001 р. науково-дослідна робота на факультеті виконувалася в рамках загально університетської програми «Наукові проблеми державотворення України».

Сьогодні на факультеті традиції історичної школи Київського національного університету продовжують більше 90 викладачів. Серед них: академіки Академії педагогічних наук України, 24 доктори, професори, 50 доцентів, 18 асистентів. Факультет має найбільш кваліфікований та найпотужніший педагогічний колектив серед історичних факультетів усіх вузів України. Крім того, до читання лекцій і проведення семінарських занять залучаються провідні спеціалісти НАН України, зарубіжних університетів та інших установ.

На факультеті функціонують дві спеціалізовані Вчені ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій:

— з історії України, етнології, історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін (голова спеціалізованої вченої ради – доктор історичних наук, професор В. Ф.Колесник),

— з всесвітньої історії, етнології та українознавства (голова спеціалізованої вченої ради – професор В. П. Капелюшний)

Відповідно до державних замовлень, факультет має можливість приймати щорічно до 40 аспірантів різних форм навчання. На факультеті проходять підготовку та готують дисертаційні дослідження 146 аспірантів і 9 докторантів. Тривалість навчання в аспірантурі з відривом від виробництва –три, а без відриву від виробництва – чотири роки. Ефективність аспірантури на факультеті щорічно підвищується. З метою підвищення кваліфікації на факультеті щорічно проходять стажування фахівці інших вузів, чому сприяють висококваліфікована підготовка викладачів університету, їх постійна праця над вдосконаленням нормативних і спеціальних курсів.

Матеріально-технічна база історичного факультету сприяє ефективності навчально-виховного процесу. Технічні засоби навчання, комп’ютерна техніка дозволяють вдало поєднувати різноманітні методи викладання. Два комп’ютерних класу факультету обладнані 30 комп’ютерами, сканерами, системою мультимедійного забезпечення для проведення лекцій і семінарських занять, а саме: відеопроектором, телевізором, видео- та аудиомагнитофонами, диктофонами та мікрофонами. Комп’ютеризовані та мають принтери також усі кафедри, деканат та інші факультетські підрозділи. Понад 60 комп’ютерів факультету підключені до мережі Internet Впродовж останніх трьох років на базі музею історії Університету викладачами факультету читаються інтерактивні лекції з історії вузу для студентів-першокурсників усіх факультетів.

Впродовж останнього десятиріччя розроблені і успішно впроваджуються нові спеціальні курси, зокрема, історія козацтва в Україні; український національний рух ХІХ ст.; культура України у ХІХ – на початку ХХ ст.; суспільно-політичний рух в Україні у ХІХ ст.; актуальні питання історії України періоду Великої Вітчизняної війни; історія церкви та релігійної думки в Україні; джерелознавство історії України; етапи державності в Україні; історія Київської Русі; палеографія; історична бібліографія; українська національна символіка; історія української еміграції; історія російського та світового лібералізму; історія білого руху; анархізм в історії України; історія ОУН-УПА; український дисидентський рух у 60-80-х рр. ХХ ст.; історія науки в Україні; сучасні політичні партії та рухи; методика польових археологічних досліджень; історія, теорія і сучасна практика музейної справи; святково-обрядова культура українського народу; Україна в інтеграційних процесах сучасності; використання комп’ютерної техніки в археологічних дослідженнях; етнічні процеси в сучасному світі; проблеми державності в українській історіографії; військова історія України, вступ до спеціальності, військова історія слов’янських країн у першій половині ХХ ст., мемуарна література – джерело вивчення дипломатичної історії Першої світової війни, геополітичні концепції ХХ ст. та ін.

Деканат, Вчена рада факультету ведуть пошуки нових форм і методів викладання історичних дисциплін. Зокрема, запроваджені нові вибіркові курси, котрі читаються відповідно до розробленого плану підготовки спеціалістів з чотирьох спеціальностей. Наприклад, це такі курси, як «Історія конституціоналізму України», «Спецслужби в історії України» та ін. Підготовлені до друку та видані викладачами факультету курси лекцій і методичні посібники полегшують підготовку спеціалістів, забезпечують навчально-виховний процес потрібною фаховою літературою. Лише впродовж 1998 — 2003 рр. викладачами факультету підготовлено та опубліковано 86 підручників та навчальних посібників з основних і спеціальних дисциплін, які вивчаються студентами факультету, в тому числі серію посібників для старшокласників та абітурієнтів, методичні розробки для практичних занять. Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка з часів утворення вищого навчального закладу і впродовж 170-літньої історії є визнаним організатором і керівником напрямків дослідження минулого. Тут сформувалися, діяли й продовжують діяти наукові школи, що охоплюють усі періоди історичного розвитку людства. Лише за 1998 – 2003 рр. викладачами факультету було видано 42 монографії, опубліковано більше 1335 статей у вітчизняних і зарубіжних наукових виданнях. Заслуговують на увагу археологічні дослідження, якими керували відомі вчені Л. М. Славін, M. M. Бондар, M. I. Гладких. Під керівництвом та за участю співробітників кафедри археології та музеєзнавства в різні роки проводились розкопки пам’яток кам’яної доби, енеоліту-бронзового віку, античності та середньовіччя на Канівщині, в Ольвії, на о. Березань, на території Прикарпаття та Поділля, в інших регіонах України. Накопичений величезний археологічний матеріал зберігається у фондах учбового музею й використовується в навчальному процесі та науковій роботі. За останнє десятиліття вченими кафедри особлива увага приділялася дослідженню розвитку стародавнього та первісного суспільства на Україні, мистецтва та світогляду в стародавньому суспільстві України (за археологічними даними). Вивченням античності та середньовіччя займались вчені кафедри історії стародавнього світу та середніх віків. Успішно досліджуються проблеми стародавньої японської цивілізації, історія античної Греції і Риму та роль античної спадщини в духовній культурі України, історія українських земель стародавньої епохи та ін. Дослідження етнологічних аспектів української історії, що проводяться зусиллями працівників кафедри етнології та краєзнавства, дозволило розширити знання про особливості розвитку українських земель північно-західного зарубіжжя, які нині входять до складу Польщі — Холмщини і Підляшшя. На великому фольклорно-етнографічному матеріалі визначено локальні риси матеріальної і духовної культури українців Холмщини і Підляшшя наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., а саме святково-обрядової культури, традиції весільної обрядовості тощо.

На факультеті сформувався знаний далеко поза межами вузу напрям славістичних досліджень. Його виникнення та розвиток тісно пов’язані з діяльністю професорів В.А. Жебокрицького, А.К. Мартиненка, І.С. Дзюбка, А.Ф. Кізченка, В.О. Маркіної, В.І. Ярового та інших. Результатом праці цих учених стали публікації з історії Болгарії, Польщі, Чехії, Словаччини, Югославії, та інших слов’янських країн, що друкувалися на сторінках періодичного збірника «Проблеми слов’янознавства» (до 2000 р. вийшло 50 випусків). Дослідження історії слов’янських народів в контексті становлення і розвитку українсько-європейських стосунків дозволили виявити особливості та характерні риси державно-політичних та культурно-конфесійних систем, в рамках яких складалася історія польського, чеського, словацького та південнослов’янських народів, українсько-слов’янські взаємини від давніх часів до ХХ ст. Розроблені нові підходи, зокрема, до вивчення таких питань, як етногенез слов’ян, еволюція їхньої політичної структури та інституту влади, форми боротьби за власну самобутність та зовнішньополітичну самостійність, формування слов’янських держав, націй і ін. Доведено, що рубіж XVIII – XIX ст. став переломним у розвитку зарубіжного слов’янства, увійшовши в історію під назвою національного відродження.

Знаною в Україні та поза її межами стала університетська школа американістів і міжнародників, започаткована завідувачем кафедри нової та новітньої історії (1960 – 1971 рр.), професором В.А. Тарасенко. Його монографія «Атомна проблема в зовнішній політиці США» (1958) стала однією з найбільш цитованих у американістів колишнього СРСР. Серед його наукових учнів можна назвати академіка СРСР А.М. Шлєпакова, проф.

К.С. Лузіка, проф. Б.М. Гончара, який працюючи з 1991 р. завідувачем кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн, продовжує традиції кафедральної школи американістів.

Цілком зрозуміло, що найбільшу зацікавленість викладачів та співробітників факультету викликали проблеми вітчизняної історії в різні періоди існування України. За останні роки проведено чотири академії-конференції (1993 – 1998 рр.), які були присвячені В. Б. Антоновичу в межах дослідження теми «Аналіз розвитку історичної науки в Україні у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. (на прикладі наукової спадщини В. Б. Антоновича)». На наукових зібраннях обговорювалися проблеми становлення наукових концепцій української науки, історії українського джерелознавства, історичної географії, української історіографії. Зусиллями професорів В. І. Ульяновського, О. П. Крижанівського, В. М. Мордвінцева відновлено науковий напрям по вивченню церковної історії. У колективній монографії з проблем історії церкви та релігійної думки на Україні висунуто нові концепції висвітлення питань даної тематики. В результаті дослідження історії церкви в Українській державі 1917 – 1920 рр. запроваджено нові концепції еволюції державної політики щодо церкви, яка здійснювалася урядами Української Центральної Ради, Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії УНР. Розкрито основні особливості та складності внутрішньоцерковного життя, головні проблеми, які постали перед церквою та віруючими у добу революції. Вперше показано життя неправославних конфесій, реконструйовано перебіг найважливіших церковних структур, зокрема, Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1918 р. Інші питання нової та новітньої історії України перебували в сфері інтересів професорів Л. Г. Мельника, В. С. Бруза, В. А. Дядиченка, Ф. Є. Лося, В. Є. Спицького, В. Ф. Колесника, В. І. Сергійчука, А. Г. Слюсаренка, А. О. Буравченкова, В. В. Мусієнка, Н. І. Миронець. Національно-політичному рухові в Україні наприкінці ХІХ ст. присвятили свої численні праці професори А. М. Катренко та В. І. Сергійчук. Історія української державності досліджувалася А. Г. Слюсаренком, В. П. Шевчуком, В. М. Литвином. В. І. Сергійчук вивчав проблему формування кордонів української державності часів Б. Хмельницького. Історію розвитку науки і техніки, науково-технічного прогресу на різних етапах історії України досліджували Б. І. Білик, Ю. А. Горбань, Я. С. Калакура, Л. Г. Мельник, М. М. Матвійчук, В. Ф. Остафійчук та ін. Чільне місце в науковій роботі займало вивчення історії Другої світової війни. Зусиллями науковців було видано колективні монографії «Великий подвиг», «В битвах за Радянську Україну», «Український народ – перемозі». Були опубліковані індивідуальні монографії з цієї проблематики. Плідно працювали над вивченням історії Другої світової війни та її складової частини – Великої Вітчизняної війни: проф. В. О. Замлинський, який досліджував питання єдності народів світу в боротьбі проти спільного ворога – фашизму; проф. В. Ю. Король, праці якого присвячені внеску українського народу в досягнення перемоги; проф. О. Ф. Мінгазутдінов – питанням боротьби за визволення України від фашистських окупантів, та ряд інших викладачів. Ще одним напрямком наукових студій було і є декабристознавство, започатковане ще В. С. Іконніковим та М. В. Довнар-Запольським, яке зараз плідно розвивається під керівництвом проф. Г.Д. Казьмирчука. Вивчення проблем етнополітичного розвитку України в роки національної революції 1917 – 1920 рр. здійснюється співробітниками кафедри української історії та етнополітики, які встановили, що від початку ХХ століття до 1917 року існувала серйозна невідповідність між кількісними і якісними параметрами українського національно-визвольного руху. Ідеї національного звільнення поширювалися головним чином у середовищі інтелігенції, а відтак залишалися незрозумілими та чужими для народних мас. Незважаючи на окремі кроки українських урядів, здійснені в напрямку підняття національної свідомості громадян, українським державним діячам не вдалося використати на свою користь етнополітичний фактор української революції. Перехід до якісно нового рівня розвитку української історичної науки на початку 1990-х рр. вимагав не тільки впровадження в дослідницьку практику сучасних методів, але й розширення джерельної бази наукових досліджень.

Важливими історичними джерелами для дослідження питань культури, історії Київського університету стали спогади сучасників подій, їх епістолярні матеріали тощо, які були об’єктом комплексного дослідження А. Г. Слюсаренка, В. М. Литвина, Г. Д. Казьмирчука, С. Ф. Пивовара, В. І. Ульяновського та ін. Зусиллями провідних вчених факультету видано ряд монументальних збірників документів, зокрема, «З іменем святого Володимира», «Alma mater». Протягом останніх десятиліть фахівці кафедри архівознавства та спеціальних історичних дисциплін плідно працювали над розробкою питань конкретного й теоретичного джерелознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. З нагоди відзначення ювілеїв проф. В. І. Стрельського (90-річчя від дня народження), В. О. Замлинського (70-річчя від дня народження), М. А. Варшавчика (80-річчя від дня народження), 10-ї річниці незалежності України співробітниками наукового підрозділу були проведені наукові конференції-читання з питань архівознавства та джерелознавства.

Факультет веде пошук нових форм міжнародного співробітництва, успішно співпрацює з університетами країн СНД, Центральної та Західної Європи, Північної Америки. Серед партнерів факультету – Кільський, Константський, Лейпцігський, Мюнхенський (Німеччина), Ягеллонський, Варшавський (Польща), Братиславський (Словаччина), Дебреценський (Угорщина), Гранадський (Іспанія), Темперський (Фінляндія), Нанкінський (Китай) та інші університети.

У грудні 1994 р. засновано Центр слов’янсько-німецьких досліджень при Київському університеті (керівник – зав. кафедрою історії слов’ян проф. В. І. Яровий). Основними завданнями центру є спільні дослідження проблем слов’янознавства із зарубіжними науковими центрами, вивчення головних напрямків сучасної «Східної політики» німецькомовних країн та ін. На основі Договору про співробітництво між Київським і Варшавським, Київським і Ягеллонським університетами з 1996 р. здійснюється наукове стажування істориків України в Польщі, а польських вчених в Україні, участь у міжнародних наукових конференціях, обмін студентами. Співпраця з фінськими науковцями започаткована була останніми роками. Плідне співробітництво вилилося в організацію симпозіумів у квітні 1999 р., Міжнародну конференцію «Етнічна історія народів Європи». В 2000 р. відбувся Міжнародний науковий симпозіум «Україна та Фінляндія: західні й східні впливи на історичний та культурний розвиток». Аналогічні симпозіуми відбувалися в 2001 – 2003 рр. За активного сприяння німецького культурного центру «Гете-Інститут у Києві» та історичного факультету Київського національного університету, починаючи з 2002 р. проведено 5 засідань українсько-німецького наукового семінару «Соціальна історія в Україні та Німеччині у ХХ столітті». Широкою є географія наукових зв’язків факультету, щорічно вчені факультету беруть активну участь у міжнародних семінарах, конференціях. Зі свого боку, факультет лише впродовж 1998 -2003 рр. виступив організатором або співорганізатором 21 міжнародної та всеукраїнської конференції, матеріали більшості яких друкувалися окремими збірниками тез, статей, солідними підбірками у «Віснику Київського університету. Історичні науки». Висновки та фактичний матеріал учасників конференцій використовуються в викладацькій роботі факультету, в історичних дослідженнях в Україні та за її межами.

Самовіддана праця працівників історичного факультету здобула належну оцінку. Зокрема, за роки незалежності України доктор історичних наук, професор, академік Академії педагогічних наук України, декан історичного факультету в 1988 – 2003 рр. А.Г. Слюсаренко нагороджений почесною відзнакою Президента України, орденами «За заслуги» ІІ та ІІІ ступеня, доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник Вищої школи України Я.С. Калакура – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії Стародавнього Світу та середніх віків О.П. Крижанівський удостоєний звання «Відмінник освіти України». Викладачі університету стали лауреатами цілого ряду іменних премій.

Випускники факультету працюють у багатьох галузях освіти, науки і культури України, ведуть активну громадсько-політичну роботу. Серед вихованців факультету – академіки НАН України: В.М. Литвин, П. П. Толочко, багато ректорів вищих навчальних закладів та деканів факультетів, народних депутатів України, керівників центральних та місцевих органів влади тощо. Нині колектив факультету, зберігаючи і примножуючи славні традиції минулого, наполегливо працює над вдосконаленням навчально-виховного процесу, розгортанням наукових досліджень, готуючи наукові кадри для вітчизняної історичної науки.